Здавна прихід весни символізував початок нового життя. Люди влаштовували свято масляниця. Вони вітали весну і проганяли зиму. Дійсно весна несе з собою нове життя і гарний настрій. У холодну зиму люди сидять вдома, звірі зимують в своїх норах, а птахи відлітають в теплі краї. Проте приходить весна і все оживає. Від її приходу стає тепліше і світліше не тільки на вулиці, але і на душі. Люди скучили по теплому і ласкавому сонцю.
Іноді важко ввійти весні в свої володіння. Зима не хоче віддавати свої володіння, Снігова королева ще хоче сидіти на своєму троні. Однак у весни достатньо сил і союзників, щоб по праву зайняти своє місце. Дуже доводиться воювати весні з зимою. Так в теплі дні можуть надійти хмари і початися метелиця. І таке протистояння може тривати до середини квітня. Однак, як би не намагалася зима, сили її покидають, і вона змушена прийняти свою поразку. І вже після цього весна розгуляється. Весняні дощі, теплі дні говорять про те що прийшла весна. Не що не підтверджує це так як перша весняна гроза, після якої, можна сказати з упевненістю, що прийшла весна.
Развязка «Ревизора» так же гениально проста и лаконична, как и завязка. Гоголь создает сложнейший по реалистической глубине финал, где веселая комедия начинает отсвечивать трагедией. По мысли того же Немировича-Данченко, здесь словно срываются внезапно «все покровы быта». В финале выражена мысль Гоголя о грядущем возмездии, надежда на торжество справедливости и закона. «Именное предписание», по которому появляется настоящий ревизор, выступает как некий фатум, высшая справедливость. В «Театральном разъезде» Гоголь скажет: «...Дай бог, чтобы правительство всегда и везде слышало призвание свое — быть представителем провиденья на земле и чтобы мы веровали в него, как древние веровали в рок, настигающий преступления» (V, 144). Беспощадно критикуя существующие порядки, Гоголь в то же время не посягал на их социальную основу. Он пытался надеяться на справедливые деяния просвещенного монарха.
Несмотря на эти утопические иллюзии, «Ревизор» обладает огромной критической, взрывчатой силой. Освободительный характер имеет гоголевский смех. Проникнутый глубочайшим негодованием, он беспощадно разоблачает мерзости жизни и в то же время страстно устремлен к добру и справедливости. Гоголь считал смех единственным «честным, благородным лицом» своей комедии, подчеркивал его «светлую» природу и нравственно-воспитательное значение: «Насмешки боится даже тот,» который уже ничего не боится на свете». В «Ревизоре» Гоголь смеется над всем безобразным, исходя из какой-то высочайшей, идеальной точки зрения. По словам самого писателя, «засмеяться добрым, светлым смехом может только одна глубоко добрая душа» (V, 170).