Відповідь:
Княжна Мері, як і Бела, — це лише епізоди в житті Печоріна, але, як виявляється, у його житті була жінка, яку він посвоєму кохав уже багато років і яка щиро кохала його. Віра... Історія цього кохання варта нашої уваги, бо багато чого нового і несподіваного може розповісти про Григорія Печоріна. Літературознавці стверджують, що М.Лермонтов змалював Віру зі своєї коханої Варєньки Лопухіної. У портреті героїні особливість — родимка на правій щоці — саме така, як і у Варєньки. З ніжністю і любов'ю створює Лєрмонтов образ цієї жінки.
Схоже, що Віра єдина жінка, яку Печорін кохав. Після зустрічі з нею у гроті він записав у щоденнику: "Сердце мое болезненно сжалось... О, как я обрадовался этому чувству!" Як він втомився від самотності! Йому потрібна близька людина. Лише з Вірою він міг бути самим собою, не грати "комедії", адже Віра — єдина жінка, яка зрозуміла Печоріна з його "мізерними слабкостями, дурними пристрастями".
Віра щиро кохає Печоріна, хоча і стверджує: "С тех пор как мы знаем друг друга, ты ничего мне не дал, кроме страданий..." І дійсно, закохана у Григорія, Віра розлучилася з першим чоловіком, змушена була заради сина вийти заміж за старого, хворого, але багатого чоловіка; від життєвих негараздів, душевного неспокою сама захворіла на сухоти (невиліковна на той час хвороба). І навіть після всього цього Віра зізнається Печоріну: "... я, может быть, скоро умру, я чувствую, что слабею со дня на день... и, несмотря на это, я не могу думать о будущей жизни, я думаю только о тебе..."
Отже, було в героєві щось таке, що приваблювало жінок, які ладні були йти на будьякі жертви і страждання заради свого кохання. Про це пише Віра у своєму останньому листі до Печоріна:"Любившая раз тебя не может смотреть без некоторого презрения на прочих мужчин... в твоей природе есть чтото особенное; в твоем голосе, что бы ты ни говорил, есть власть непобедимая; никто не умеет так постоянно хотеть быть любимым; ни в ком зло не бывает так привлекательным ..."
Однажды он украл кусок ливерной колбасы и полез с ним на берёзу,а деревенские мальчишки окружили животное, которому ничего не оставалось, как слезть с дерева и прожогом кинуться под дом. Ворюга долго сидел там и протяжно выл, пока его оттуда не достал мальчик Ленька и не накормил его,после чего в благодарность за проявленное к нему милосердие он отбил атаку курей и даже подрался с петухом.