Когда я приезжаю в деревню , первой мыслью приходит мне в голову это пойти купаться на речку . Когда я отправляюсь туда, по дороге мне встречаются необыкновенные красивый пейзажи. Сначала идут частные дома , различаются они по своей форме , цвету и обстановкой . От туда часто доносятся разговоры старушек разговаривающих на веранде . После домов идет лес и лесная Дорожка .По бокам этой дорожки растут хвойные деревья , а ноги постоянно спатыкаются об их большие корни .всегда слышится голоса птиц , сидящих на ветках.уже подходя к речки начинаются поляны на каторых растут полевые цветы.
ответ: пишу про детство
Олександр ДовженкоОлександр Петрович Довженко - український радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографа.Народився Олександр Петрович на хуторі В'юнище, у багатодітній селянській родині 10 вересня 1894 року. У різних джерелах інформації пишуть різні дати дати народження чоловіка - чи 10 чи 11 вересня. Потрібно знати що батько Олександра Петро Семенович Довженко був нащадком козацького стану. Сім'я була бідною, незаможною, але у ній було 14 дітей: Василь, Лаврін, Оврам, Сергій, Іван, Григорій, Олександр, Прасковія, Анна, Мотрона, Андрій, Кулина, Поліна і також була дитина, яка померла при народженні чи у перші дні життя. Олександр згадував хлопчика як "нехрещений". Діти в сім'ї рано помирали, майже всі не дожили до працездатного віку, отму в спогадах про дитинство Олександра поставали плач і похорон. Він дуже любив матір про яку писав "народжена для пісень вона все життя проплакала, проводжаючи назавжди". Вирішальним для характеру творчості майбутнього режисера почуттям стала любов до природи, яка визріла ще в дитинстві: мальовнича Десна, «казкова сіножать» на ній назавжди залишилися для Довженка найкрасивішим місцем на всій землі.Вчився в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання хлопчикові давалося легко — він був відмінником, хоча потім вважав, що це «вчителі самі щось зовсім не розуміють і тому їм здається, що я відмінник…». Загалом, Довженко зростав мрійливим, схильним до споглядальності: життя (тоді йому здавалось) йшло у двох вимірах — реальному і уявному. Пристрасті до чогось одного він не мав, натомість хотів вирізнятися, йому здавалося, що він може все, але «загалом мрії у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб і учителювання».
Прекрасно в нас влюбленное вино
И добрый хлеб, что в печь для нас садится,
И женщина, которою дано,
Сперва измучившись, нам насладиться.
Но что нам делать с розовой зарей
Над холодеющими небесами,
Где тишина и неземной покой,
Что делать нам с бессмертными стихами?
Ни съесть, ни выпить, ни поцеловать.
Мгновение бежит неудержимо,
И мы ломаем руки, но опять
Осуждены идти всё мимо, мимо.
Как мальчик, игры позабыв свои,
Следит порой за девичьим купаньем
И, ничего не зная о любви,
Всё ж мучится таинственным желаньем;
Как некогда в разросшихся хвощах
Ревела от сознания бессилья
Тварь скользкая, почуя на плечах
Еще не появившиеся крылья;
Так, век за веком — скоро ли, Господь? —
Под скальпелем природы и искусства,
Кричит наш дух, изнемогает плоть,
Рождая орган для шестого чувства.