аналіз вірша
тарас шевченко написав поезію «садок вишневий коло хати…», у 1847 році знаходячись під слідством в камері-одиночці петропавловської фортеці. в ті сумні дні самотності та очікування вироку, він загадував мальовничі картині рідної україни. також її чудову природу, мирних, працьовитих, доброзичливих мешканців. поет не знав, чи побачить він ще землю свого дитинства.
у фортеці, в травні, можливо під враженням від прогулянок на тюремному подвір’ї, поет створив один з найбільш сонячних, життєрадісних своїх віршів – «садок вишневий коло хати». він увійшов до поетичного циклу «в казематі».
тема: показ гармонії краси української природи і щасливого родинного життя працьовитих селян.
ідея: уславлення людини праці, чарівності природи рідного краю.
основна думка: мрія т. шевченка про щасливе життя українського народу, щоб праця для нього була насолодою, задоволенням, а не гнобленням, приниженням, тиранією.
жанр: пейзажна лірика; цей вірш написаний у фольклорному стилі, тому не дивно, що став народною піснею, покладений на музику я. степовим.
сюжет: вірш містить опис мальовничої краси весняного надвечір’я на україні. тихі сутінки віддзеркалюють гармонію почуттів, спокійну радість буття простої селянської родини.
певне місце у творі займає зображення гармонії материнства, у поетичних рядках автор змальовує жінку, радість її материнських обов’язків: вона вечерю зготувала, доньку навчала, дітей спати повкладала. і все це овіяне спокоєм і гармонією з природою.
вірш - світовий шедевр пейзажної лірики. у поезії перед нами, наче наочно, постає вечір в українському селі. поет змальовує ідилічну картину простої, небагатої, але щасливої селянської родини за вечерею. поет зображує її з такою зворушливістю та майстерністю, що зорові та слухові образи стають майже живими для читача: «хрущі над вишнями гудуть…».
любов до рідного краю та туга за ним поетові показати велику гармонію рідної землі, красу та поетичність життя простих, роботящих людей.
про цей вірш т. шевченка літературознавцями написано багато досліджень. надзвичайно простий, без особливих художніх засобів, він просто чарує своєю поетичністю. вражає те, що написаний він за похмурими тюремними ґратами.
якою ж сильною була туга поета за рідною україною, яка багата уява, щоб створити такий вірш!
чи є ще щось краще, ніж квітучий сад, мирна хліборобська праця, дружна родина, спів соловейка? про це мріяв усе життя й сам шевченко, хоч його мріям не судилося здійснитися.
вірш став "візитною карткою" україни — квітучої, мирної, співучої та доброї.
Повесть А. С. Пушкина «Капитанская дочка» можно назвать гимном чести и благородства в русской литературе. В книге одновременно рассказывается о крестьянском восстании XVIII века и воспитании молодого поколения людей, и, конечно, о преданной и смелой любви.
Писатель очень ответственно подготовился к рассказу об исторических событиях того времени – изучал достоверные источники, документы и свидетельства очевидцев. Все события повести автор рассказывает от имени Петра Гринева – молодого офицера.
В семье Гриневых с самого детства Петр знал, что честь и достоинство любого человека – это высшая ценность. Поэтому молодой, семнадцатилетний парень, ни разу не отступил от своих принципов. Даже в тяжелые времена – попав в гущу восстания, находясь на волосок от казни и смерти, Петр остался верен присяге Отечеству и самому себе. Автор изображает Петра положительно – он настоящий сын Отечества.
Маша Миронова, дочь капитана Миронова, была воспитана как настоящая, идеальная русская девушка – послушная, скромная, с высокими моральными принципами. Ей чужды расчет и жажда обогащения. Всё, что для неё важно – это любовь и благополучие её близких. Ради близких людей она готова на всё – даже поступиться своими принципами. Именно поэтому она едет к Екатерине II, чтобы Петру обрести свободу. Такая девушка достойна уважения.
Ключевым персонажем является Емельян Пугачев, предводитель крестьянского восстания. Он играет в жизни молодых людей важную роль. Противоречивый персонаж сначала убивает отца Маши, потом избавляет Петра от казни и Машу от Швабрина. Все знали Пугачева только как бунтаря, жестокого и глупого. Пушкин же показал, что этот человек на добрые и благородные поступки.
С появления Пугачева в тексте произведения автор размышляет о роли личности в истории. Организовавший восстание простой крестьянин, казак, смог внести смуту в жизни целой страны, и Пушкин размышляет – почему простому человеку удалось это сделать, что не так в стране, что нужно сделать, чтобы не было таких восстаний.
Лейтмотивом произведения является честь и достоинство, благородство и человечность. Писателю удалось создать такие образы главных героев, которые достойны уважения и почитания. Вероятно, это послание нам, потомкам, чтобы мы прочитали эту повесть и задумались – те ли ценности мы чтим, и не нужно ли нам измениться, пока время.