Алексин внимательно исследует психологические сдвиги, происходящие в сознании Сергея нам увидеть, как мальчишеское сердце, вначале изолированное от забот внешнего мира, не сочувствовать чужому горю, вдруг приоткрывается навстречу незнакомым людям и вбирает в себя, их переживания и заботы.
Сергей решает (получив письмо), что он зайдет по указанному адресу и, приняв гордую позу, вернет письмо. Готовясь к встрече с незнакомой женщиной, покушавшейся на спокойствие Емельяновых, предполагая борьбу, уговоры. Сергей за весь день ни разу не подумал о строчках, которые были главными, и ради которых было написано письмо:
«Мне сейчас очень худо, Сережа! Хуже, чем было в тот мартовский день. Со мной случилась беда». Но, даже вспомнив, наконец, о чужой беде, Сергей решает просто сказать незнакомой Н. Емельяновой «что отца в Москве нет и все. Чтоб не ждала». Но так было только сначала.
Шурик, 14-летний парень уходит от Нины Георгиевны. Она его растила и воспитывала 14 лет. Взяла его в детском доме, усыновила, и он (после ухода Сергея Емельянова-старшего) был для нее единственно близким человеком. Страшен эгоизм Шурика.
Алексин внимательно исследует психологические сдвиги, происходящие в сознании Сергея нам увидеть, как мальчишеское сердце, вначале изолированное от забот внешнего мира, не сочувствовать чужому горю, вдруг приоткрывается навстречу незнакомым людям и вбирает в себя, их переживания и заботы.
Сергей решает (получив письмо), что он зайдет по указанному адресу и, приняв гордую позу, вернет письмо. Готовясь к встрече с незнакомой женщиной, покушавшейся на спокойствие Емельяновых, предполагая борьбу, уговоры. Сергей за весь день ни разу не подумал о строчках, которые были главными, и ради которых было написано письмо:
«Мне сейчас очень худо, Сережа! Хуже, чем было в тот мартовский день. Со мной случилась беда». Но, даже вспомнив, наконец, о чужой беде, Сергей решает просто сказать незнакомой Н. Емельяновой «что отца в Москве нет и все. Чтоб не ждала». Но так было только сначала.
Шурик, 14-летний парень уходит от Нины Георгиевны. Она его растила и воспитывала 14 лет. Взяла его в детском доме, усыновила, и он (после ухода Сергея Емельянова-старшего) был для нее единственно близким человеком. Страшен эгоизм Шурика.
Баро́ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII століття. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, за ним іде Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення у країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти.
Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, меншою мірою — Венеція і Флоренція, де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі[
едагувати
Культура та література бароко позначена прагненням вразити читача пишним оздобленням твору, відтворенням постійного руху, пишності, вихору часу, алегоризмом, різкими контрастами, тенденцією життєствердного сприйняття дійсності, вираженням просвітницької тематики.
Засновником бароко в Італії вважають Мікеланджело Буонарроті (1475—1564). Саме він підсилив архітектуру велетенським ордером, широко використовував карнизи, подвоєння пілястр та колон, тісняву архітектурних елементів та надлюдський розмір. Скульптурні та архітектурні твори генія й досі справляють враження скорботи, напруги, нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію і потойбічну, майже неможливу красу.
Характерною є пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій. У бароковій архітектурі панують сильні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, ефекти світлотіні та кольору. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту й ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю. У музиці — поява опери, розвиток вільного поліфонічного стилю (зокрема у творчості Йоганна Себастьяна Баха).