Відповідь:
Так маленька Ассоль справді жила у двох світах: реальному і в світі своїх фантазій і мрій.
Що стосується реального світу: Ассоль проживала в невеличкому портовому містечку разом із батьком одинаком. Її батько заробляв на життя виготовлення фігурок та іграшок з дерева. Ассоль допомагала йому, відносячи фігурки до крамниці. Але одного разу дівчинка заблукала у лісі та зустріла загадкового чоловіка. З цього моменту в Ассоль з`являється її уявний світ.
Уявний світ: у лісі загадковий чоловік розповідає Ассоль, що у майбутньому на кораблі з пурпуровими вітрилами до неї прибуде принц, який стане коханням її життя. Дівчинка просто загорілася цією мрією. Коли вона повернулася додому, Ассоль розповіла все батьку, а він подумавши, що це просто ще одна вигадка доньки, погоджується з нею. Від цього віра Ассоль стала ще твердішою. Вона вирішила, що не дивлячись ні на, що зустріне свого принца.
Щож стосовно дитинства: дівчинка не мала матері, але батько дуже сильно її любив та опікував. Ассоль любила сидіти на його колінах, коли він працював. Можна сказати, що в їхніх стосунках була повна ідилія.
Але окрім батька в Ассоль не було ніякої підтримки. Вона навіть не мала друзів. А все через те, що всі в місті вважали її божевільною, бо дівчинка жила своєю мрією. Але чи можна так казати на людину з такою сильною вірою та силою волі. Але, як кажуть, у кожної людини своя думка.
Пояснення:
В деревне Каперна на берегу моря живет девочка Ассоль со своим отцом Лонгреном. Герои живут бедно, но дружно. Однажды в лесу маленькая Ассоль встречает волшебника Эгля. Старик предсказывает девочке, что однажды за ней приплывет храбрый красивый принц на корабле с алыми парусами и заберет в чудесную страну. Жители деревни узнают об этом предсказании. Они смеются над тем, что Ассоль верит в чудеса.
*** Источник данного материала: https://www.literaturus.ru/2016/12/kratkoe-soderzhanie-alye-parusa-grin-po-glavam-pereskaz.html?m=1
Рей Бредбері акцентує увагу саме на книгах. Він вважає їх збірниками людських помилок, які необхідно передавати наступним поколінням. І це так, чорт забирай. Сьогодні справді є потреба у захисті літературної спадщини, ми перестаємо читати і, як наслідок, розвиватись. Необхідно замислитись, щоб не потрапити у ситуацію, коли читання книг стане протизаконним.