Онегин жил в Питербурге и вел праздную жизнь. Он спал до обеда . Потом ехал на балет , но не смотрел представление . Он смотрел на гостей. Мог в любое время уйти когда ему надоест. Потом ехал развлекаться . Утром приезжал домой и спал до обеда . Ему постоянно присылали приглашения. И так каждый день. Его все любили и уважали . Его воспитывал француз и поэтому он хорошо владел французким . У Онегина хорошие манеры. Ему чуждо все русское.
Всі події, які відбуваються у житті людини та її доля багато в чому обумовлені тими місцями, де пройшло її дитинство, де вона виросла і навчилася цінувати красу рідної землі. Та й сприйняття реальності залежить від того, де знаходиться людина. Зараз більшість наших співвітчизників вимушені жити далеко від надихаючої добрі відчуття і красивої природи – в метушливих і задушливих містах. Але кожен з нас повинен пам’ятати, що природним місцем існування наших предків були зовсім не міста, а лоно природи.
Підтвердженням усього вищесказаного може бути прекрасна за своїм змістом повість В. Близнеця «Звук павутинки», в якій розповідається про пригоди маленького хлопчика з великою душею. Головний герой повісті – Льонька, який жив зі своїми батьками у невеличкому селі. На превеликий жаль, у цьому селі не було жодного однолітка Льонки, через що хлопчик був змушений сам шукати собі розваги.
Звичайно ж, для будь-якої людини дуже важливо мати друзів і спілкуватися з оточуючими. Але якщо проводити багато часу на природі і навчитися її розуміти, можна знайти цікаву для себе справу навіть на самоті. Отож і Льонька вирішив цю проблему завдяки спілкуванню з природою. Він любив гуляти по двору, ходив до невеличкої річки запускати кораблики і вмів розуміти всю ту красу, яку давала йому рідна природа.

Наша українська земля дуже красива в самому широкому розумінні цього слова. І зовсім не треба шукати пишномовні слова для того, щоб описати цю красу. Достатньо цікаво розповісти про життя людей, які кожен день спілкуються з природою и живуть найближче до її витоків. Саме так і зробив український письменник В. Нестайко у своїй захоплюючий трилогії «Тореадори з Васюківки», в якій йде мова про цікаві пригоди двох сільських хлопчиків – друзів і найбільших у селі розбишак. Усі події цього твору відбуваються на тлі незрівняної краси української природи, яка відіграє важливу роль у романі і справляє незвичайне враження на читачів будь-якого віку. Ява Рень та Павлуша Завгородній коїли немало лиха своїм односельцям, але робили це не зі зла, тому й прощали їм селяни майже усе. Автор трилогії доводить, що будь яка людина, яка живе у тісному співіснуванні з природою, має щиру та добру душу, вона не здатна на підлість і зраду.
Іще одним твором, в якому яскраво замальовується мальовнича українська природа, є повість М. Стельмаха «Митькозавр із Юрківки або Химера лісового озера». У цій повісті мова теж йде про пригоди двох товаришів – Митька і Сергія. Ці пригоди відбуваються у селі, куди хлопчики приїхали на літній відпочинок до бабусі одного з них. Всі події повісті відбуваються в лісі та на березі чудового лісового озера. Хлопчики – мешканці великого міста і з неабияким задоволенням проводять канікули у селі. В повісті дуже багато описів природи, які автор створював з великою щирістю.
Усі ці твори доводять нам, що не слід забувати, звідки ми вийшли, не слід забувати рідну природу, треба ставитися з великою пошаною до усього, що нас от очує і якомога більше бувати на природі, неважливо, з друзями чи наодинці.
Борис Викторович Шергин родился 28 июля (16 июля ст.с.) 1893 г. Отец Шергина, потомственный мореход и корабельный мастер, передал сыну дар рассказчика и страсть ко всякому «художеству»; мать — коренная архангелогородка, познакомившая его с народной поэзией Русского Севера. С детства постигал нравственный уклад, быт и культуру Учился в Архангельской мужской губернской гимназии (1903−1912); окончил Строгановское центральное художественно-промышленное училище (1917).Работал как художник-реставратор. В 1922 г. окончательно переехал в Москву. Первая публикация — очерк «Отходящая красота» о концерте М. Д. Кривополеновой (газета «Архангельск». 1915, 21 ноября).
