1) в, 2) б, 3) а, 4) б, 6) в, 7)б, 8) а, 9) в, 10) б, 11)а, 12) а
Достатній рівень.
1) Тим, що Тарас був зацікавлений малюванням
2) В) брати-підберезовики 2. «Охопили зором ріку, і їхні лиця ще більше пом*якшали од навколишнього простору…»
Високий рівень.
«Найзаповітніші мрії нашого Тараса».
Мрії Тараса Шевченка про майбутнє України. Ми вже звикли до того, що Тараса Шевченка народна традиція величає Кобзарем. Він і справді був яскравим носієм кобзарського хисту і так само, як ці народні співці, знав страждання, ніс через свою непросту долю палку любов до рідного краю, беріг пам'ять про минулу славу України і не давав забути про неї сучасникам. А тим часом дійсність гнітила поета своєю безпросвітністю. Жахливі картини народних бідувань болем озивалися в його полум'яному серці. Поневолений народ, загнаний панством у ярмо, знесилений важкою працею та закріпачений духовно, зрікся своїх волелюбних прагнень і день за днем тягнув на плечах хрест своєї гіркої долі:" ... повсихали Сади зелені погнили Біленькі хати, повалялись,
Стави бур'яном поросли,
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідутьІ діточок своїх ведуть!.."
Шевченко бажав кращої долі для цього окривдженого люду. Він був певний, що його співучий, прекрасний душею народ заслуговує на це. Поетичний талант Шевченка творив і передавав у духовну скарбницю рідного краю світлі мрії про прийдешній день України — такі несхожі на те, що бачив Кобзар навколо себе. Майбутнє рідного краю насамперед уявлялося йому вільним від соціального та національного ярма. У творчій спадщині Шевченка ми знаходимо правдиві картини під'яремного життя українського селянина, але понад ними, мов сонце, що сходить, піднімається священна віра в те, що" ...встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
на волі
Невольничі діти!...(«Стоїть в селі Суботові...») Тоді почнеться для України новий відлік часу. Чим же ознаменується на рідній землі прийдешня доба волі? Шевченкова уява малює ідилічні картини народного життя:"
...зеленіють широкії села,
А у селах у веселих
І люде веселі...(«І виріс я на чужині...»)
Будні краян будуть наповнені працею для свого добробуту. Мир, згода і радість прийдуть у кожну оселю, у кожну родину.
Мріючи про майбутнє України, він бачить її освіченою, розвинутою, рівною серед інших країн. А ще — вірною історичній пам'яті, а отже, і пам'яті тих, хто частку свого серця і своєї праці доклав до того, щоб доля України склалася щасливо.Чи ж так вона склалася? Незалежну Україну — маємо. Потенційні можливості розвитку — також. Залишається працювати над тим, щоб усі мрії Великого Тараса стали Дійсністю.
Березовий листочок
Іще не сніг і навіть ще не іній,
Ще чути в полі голос череди.
Здригнувся заєць — ліс такий осінній,
Куди не ступиш, все щось шарудить!
Чи, може, це спинається грибочок?
Чи, може, це скрадається хижак?
То пролетить березовий листочок,
То пробіжить невидимий їжак…
(Ліна Костенко)
Хмаринка
Запнувшись в блакитну хустинку,
По небу пливла хмаринка.
Та раптом зірвався вітер —
Нема їй куди подітись.
Зірвала мерщій хустинку —
Закапали з неї краплинки.
Так хмарка од вітру тікала,
Землю дощиком поливала.
(Тетяна Полубко)
Чародійне слово
Хлоп'я у полі стежкою є.
Метелик білий в маки залетів.
Чорненький котик в снопиках мишкує,
Вони такі під сонцем золоті!
Він ловить шурхіт, шелест, шарудіння,
Хапає снопик лапками двома.
А миша знає слово чародійне,
І він її ніколи не спійма.
(Ліна Костенко)
НАМ С ТОБОЙ их не счесть никогда.
Сердцу снится душистый ГОРОШЕК,
И звенит голубая ЗВЕЗДА.
НАЯВУ ли,В БРЕДУ иль спросонок,
Только помню с далекого ДНЯ-
На лежанке мурлыкал КОТЁНОК,
Безразлично смотря на МЕНЯ.
Я еще тогда был РЕБЁНОК,
Но под БАБКИНУ песню вскок
Он бросался, как юный ТИГРЁНОК,
На оброненный ею КЛУБОК.
Все ПОТЕРЯЛ я бабку,
А еще через НЕСКОЛЬКО ЛЕТ
Из кота того сделали ШАПКУ,
А ее износил наш ДЕД.