Автобиографическая повесть «Детство» Максима Горького широко известна читателю. Она рассказывает о судьбе и быте мальчика Алеши, который встречается с добрыми и злыми людьми. Алеша полусирота, потому совершенно особое место в его судьбе занимает бабушка Акулина Ивановна. Она является проводником, через который ребенок познает этот мир.
«Круглая, большеголовая, с огромными глазами и смешным рыхлым носом…\\ светилась изнутри… неугасимым, веселым и теплым светом …\\ говорила ласково, весело, складно… как-то особенно выпевая слова» — такими характеристиками награждает свою героиню писатель. Как и любая бабушка, Акулина Ивановна случит носителем житейской мудрости для внука. Она рассказывает Алеше сказки, которые «слушать … невыразимо приятно», причем, он и раскрывали перед мальчиком не только возможности для выживания в мещанском быту, но и показывали другой сторону жизни, которая пока была недоступна для их семьи.
С любовью автор описывает, как бабушка танцует. Каждое движение было наполнено смыслом, а сам танец напоминал еще одну житейскую историю, которую было увлекательно наблюдать. Как многие женщины, Акулина Ивановна плела чудесные кружева: так она и реализовывала себя и зарабатывала на хлеб. Судьба не была так уж ласкова к женщине: она рано осиротела, потом терпела агрессию мужа, а после и сама была вынуждена сама зарабатывать. Но терпение было ее огромно, а сердце и того больше – поэтому бабушка стала храброй, но осталось доброй. Она любит людей, жалеет их, старается . «Она вроде святой, хоть и вино пьет, табак нюхает. Блаженная как бы» — более точную характеристику Акулины Ивановны подобрать труднее, чем дает мастер Григорий. Алеша искреннее благодарен бабушке, бескорыстная любовь к миру которой обогатила его и сделала сильным.
вій рідкісний талант провісника і будителя свідомості людей Лонгфелло виявив у поемі «Пісня про Гайавату». Це творча обробка міфів і легенд індіанців Північної Америки, здійснена під впливом появи фінського епосу «Калевали».
Поема вражає поетичністю розповіді про подвиги легендарного вождя оджібвеїв, мудрого і безстрашного Гайазати. Герой здатен спілкуватися не тільки з людьми, але й з усім сущим у довколишньому світі й навіть з надприродними силами. Гайаваті притаманні прекрасні риси: доброта, сміливість, мудрість.
Однією з провідних думок у поемі є ідея подолання всіляких міжусобиць в ім’я мирного існування на щедрій землі.
Міфологізований бог звертається до присутніх із закликом:
Ваша сила - у єднанні, А незгода - ваше лихо; Хай же буде мир між вами, Як між рідними братами!
Лонгфелло не бачив іншого шляху, як примирення індіанців Північної Америки з цивілізацією білих поселенців. Поема стала своєрідним закликом до єднання людей.
Казкові пригоди Робін Гуда
До цього часу найбільшою популярністю в Англії користується цикл про Робін Гуда. Герой цих балад мав реального прототипа, а зображувані події дійсно відбувалися в кінці XII - на початку XIII століття.
Робін Гуд - один із «лісових братів» - розбійник, що стає захисником бідних і скривджених. З цього погляду безіменні автори циклу ідеалізували героя та його братство «веселих людей», яких він зібрав у Шервудському лісі під Ноттінгемом.
Серед кращих є балада про сутичку Гая Гісборна з Робін Гудом.
Змальовуючи образ Гісборна, народний оповідач говорить, щ лицар королівської важкої кінноти «вважався одним з найкращи лучників і мечоносців у всій королівській армії». Але разом з тим підкреслює, що «серце в нього було підступне й запроданське»,
Мужній Робін Гуд вбиває хвалькуватого лицаря, переодягається в одяг Гісборна, звільняє свого побратима Малого Джона. Разом з лісовими братами Робін Гуд розганяє шерифових стражників і щасливо повертається в лісову домівку.
На відміну від трагічного закінчення сюжету балади, маємо щасливе закінчення твору, типове для казки.
Объяснение:
На переднем плане картины мы видим деревья, одетые в "золотую парчу" Высокие стройные сосны возвышаются над кронами деревьев, похожими на золотые монетки. Огромный валун расположился рядом с водой, ловящей отражения природы. Стволы деревьев наполовину утопают в реке.
На заднем плане, за деревьями, в окружении сосен спрятался небольшой водоем. Слева, за ним можно разглядеть темную полосу леса. Пасмурное, молочно-серое небо довершает осенний пейзаж.
В картине "золотая осень в Карелии" Мешков раскрыл особую поэзию этой северной, суровой природы. Для передачи её утонченности и особой прелести он нашел свои краски. На картине преобладают оттенки золотистого и серого цвета, с вкраплениями зелени. Благодаря этому создается особое настроение, передающее саму сущность карельского края, красоту его природы.
Для написания этой картины художник использовал удлиненный горизонтальный формат. Мне кажется это было сделано для того, чтобы показать всю прелесть Карелии. Ведь посмотрите сколько всего здесь изображено! Множество рек, опушка, золотой лес, большие каменные валуны и кусочек неба.
Мне очень понравилась эта картина, она просто, неприметна, но в то же время именно эти качества делают её неповторимой.