Рождение и происхождение
Михаил Юрьевич Лермонтов (3 (15) октября 1814 – 15 (27) июля 1841) - поэт, писатель, художник. Потомок выходца из Шотландии Георга Лермонта, взятого в плен при осаде крепости Белой в начале XVII в. Родился в Москве. Сын помещика, капитана Юрия Петровича Лермонтова и Марии Михайловны, урожденной Арсеньевой. Рано потерял мать. Его бабушка по материнской линии Елизавета Алексеевна Арсеньева, урожденная Столыпина, вынудила Юрия Петровича предоставить воспитание внука ей. Детство Лермонтова в ее имении Тарханы Пензенской губернии.
Образование
Первоначально получал образование дома у иностранных учителей. С 1828 г. учился в Благородном пансионе при Московском университете. Затем в Московском университете на нравственно-политическом отделении, но курса не окончил. В 1832 г. переехал в Петербург, намереваясь продолжить обучение в Петербургском университете, но зачислен не был. В том же году поступил в школу гвардейских юнкеров и прапорщиков, где учился вместе с Николаем Соломоновичем Мартыновым, будущим своим убийцей. В 1834 г. Лермонтов был выпущен корнетом в лейб-гвардии Гусарский полк.
Деятельность
Литературную деятельность начал в 1829 г., хотя первое его произведение, поэма «Хаджи Абрек», было напечатано лишь в 1835 г. Существует предание, что рукопись была отправлена в редакцию без ведома автора. Лермонтов автор около 400 стихотворений, около 30 поэм, в том числе «Демон», «Мцыри», автор драмы «Маскарад», прозаических произведений «Герой нашего времени», «Княгиня Лиговская» и др.
Стихотворение «На смерть поэта», созданное после трагической гибели А.С. Пушкина, вызвало неудовольствие властей, и Лермонтов был выслан прапорщиком в действовавший на Кавказе Нижегородский драгунский полк. В 1838 г. вновь возвратился в Петербург.
Лермонтов был талантливым живописцем. Его наследие составляют акварели и рисунки с изображением пейзажей, жанровых сцен, портретов, карикатур. Многие из них связаны с кавказской темой.
Личная жизнь
Михаил Юрьевич женат не был, но всю жизнь был увлечен Варварой Александровной Лопухиной, в замужестве Бахметевой. Она является адресатом любовной лирики поэта.
Смерть
На одном из балов в 1840 г. поэт поссорился с сыном французского посланника де Барантом, в результате чего произошла дуэль, окончившаяся бескровно. Но Лермонтов был вновь выслан в Тенгинский пехотный полк на Кавказ. В Пятигорске он встретил своего однокашника по школе прапорщиков Мартынова. Из-за пустой ссоры у них состоялась дуэль, на которой Лермонтов был убит. В 1842 г. прах поэта был перенесен в его имение Тарханы Пензенской губернии.
Порівняльна характеристика образів Онєгіна і Тетяни
Я не в Онєгіна закохалася, а в Онєгіна й у Тетяну (і, мабуть, у Тетяну трохи більше), у них обох разом, у любов.
М. Цвєтаєва
Хоча роман Пушкіна названо "Євгеній Онєгін", образ Тетяни Ларіної не менш важливий і цікавий, аніж образ Онєгіна. А якщо говорити про ставлення до героїв читачів, то багато хто погодиться з Мариною Цвєтаєвою і віддадуть перевагу Тетяні. Та й сам Пушкін не ховає своєї симпатії до героїні: "Я так люблю Тетяну милую мою!" Але один без одного вони втратять інтерес для читача, тому що на розвитку їхніх стосунків будуються весь роман і доля кожного з героїв. У характерах Тетяни й Онєгіна багато спільного. Інакше як пояснити їхню зустріч і їхню любов?
Незважаючи на різне виховання, Тетяна та Євгеній духовно близькі люди. Обоє розумні, багато читають, освічені, добре розуміються в людях. Тетяна виділила Онєгіна з усіх молодих людей, що бували в будинку Ларіних. Онєгін теж із двох сестер віддає перевагу Тетяні. Привабливість Ольги могла закрутити голову лише юному Ленському. І Онєгіну, і Тетяні властива незадоволеність життям. Але Тетяна до моменту їхньої першої зустрічі ще чекає якогось повороту долі, вона готова до зустрічі з нею. А Онєгін уже ні на що не сподівається і тому не вірить у можливість щастя для себе і для Тетяни.
Головне, що розрізняє їх — це наявність життєвого досвіду (здебільшого сумного) в Онєгіна і відсутність його в Тетяни. Звідси — простота, довірливість і щирість героїні й обережність і розважливість її Євгенія.
Тетяна керується в своїх учинках тільки почуттями, а Євгеній — доводами розуму. Героїня виявилася сміливішою і рішучішою за свого обранця. Усупереч традиціям і думці світу вона перша пише Онєгіну і освідчується йому. Онєгін же (зовсім протилежний характер!) настільки дорожить громадською думкою, що вбиває на дуелі друга.
Зустріч героїв впливає на подальший розвиток їхніх характерів. Вони начебто поділилися один з одним тим, що мали в душі. Тетяна розбудила в Онєгіні почуття, здатність кохати і вдаватися до "нерозсудливих" вчинків. Сама ж, за порадою Онєгіна, навчилася панувати собою. Та так, що Онєгін ледь впізнав її:
Как изменилася Татьяна!
Как твердо в роль свою вошла!
Как утеснительного сана
Приемы скоро приняла!
У своєму листі Онєгін майже повторює освідчення Тетяни. Мабуть, тому, що всі закохані схожі одне на одного. Але саме в той момент, коли, здавалося б, Онєгін і Тетяна зрівнялися у своєму життєвому досвіді і духовному розвитку, вони повинні розстатися. Проте і за це розставання ми любимо їх ще більше. "Я з тієї хвилини не захотіла бути щасливою", — пише Марина Цвєтаєва, поставивши можливість кохати і бути коханим вище над можливості щастя. Таких незбагненних героїв у нас більше немає.
