Тема твору "Шинель", — це людські страждання, що заздалегідь є соціально визначеними, оскільки багато що в житті залежить від чину (посади). Головний персонаж твору — Акакій Акакійович Башмачкін. Підкреслюючи типовість життєвих доль "маленьких людей", Гоголь навмисно дає нам непевні характеристики Акакія Акакійовича: в "одному департаменті", "один чиновник", "трохи рябуватий", "трохи рудуватий" влаштувався на службу, і "цього ніхто не міг пригадати". Його життя вже запрограмоване чиновницькою ієрархічністю стосунків у суспільстві. Чиновник щоденно ходить на службу, ретельно переписує папери. Здається, сам автор вражений тим, що духовний світ Башмачкіна настільки обмежений, — чиновник бачить сенс свого існування в переписуванні літер. Він з приємністю пригадує день, що минув, сподівається на завтрашній, зворушено посміхається. І коли Гоголь повідомляє читачеві про низький чин свого героя ("вічний титулярний радник"), то цим ніби визначає фатальність усіх подій, що будуть пов'язані з життям цієї людини.
Та ось у житті "маленької людини" з'являється мрія: придбання нової шинелі. Ця мрія настільки захопила героя, що він ладен терпіти від колег і насмішки, і образи. У всьому відмовляє собі Башмачкін, щоб накопити грошей на омріяну річ. І ось нарешті шинель у нього в руках — яка безмежна радість! Та щастя чиновника було недовговічним: шинель украли. Це стало справжньою трагедією для Акакія Акакійовича. Куди тільки він не звертався за до — усюди зустрічав лише байдужість, зневагу й крик, бо своїм виглядом "маленької людини" він створював враження жалюгідного створіння. Наляканий прийомом у "високої особи", Башмачкін захворів і помер: "І Петербург залишився без Акакія Акакійовича, нібито в ньому його ніколи й не було. Щезла і зникла істота, ніким не захищена, нікому не дорога, ні для кого не цікава, що навіть не привернула увагу і природознавця, який не пропускає нагоди посадити на шпильку звичайну муху та роздивитися її в мікроскоп..."
Жив собі Подорожник, та, попри те, що ріс Подорожник уздовж дороги на узбіччі, до нього усі ставилися з повагою, та називали не інакше як лікарю-Подорожник. Ось і Ведмідь прийшов до нього після зимової сплячки підлікувати свою лапу.
– Я усю зиму пролежав у барлозі та ні з ким не товарищував, – сказав Ведмідь лікарю-Подорожнику, – мені було темно та моторошно, тому я лапу смоктав й від неї майже нічого не лишилося.
– То є так, дитинко, – по-доброму посміхнувся лікарь-Подорожник та наклав своє листячко на ведмеже плече.
У Ведмедя одразу ж відросла нова лапа. Не проста, а уся вкрита медом. Ведмідь зрадів та пішов до бджіл хизуватися нею.
Род Тютчевых * Рождение поэта * Первый учитель С.Е. Раич и первые стихотворные опыты * Встреча с В.А. Жуковским * Поступление в Московский университет * Профессор А.Ф. Мерзляков и др. * Начало дружбы с М.П. Погодиным * Окончание университета и определение в Коллегию иностранных дел
<…> Тютчевы принадлежали к старинному Русскому дворянству. <…> В Никоновской летописи (XVI в. — Ред.) упоминается «хитрый муж» Захар Тутчев, которого Дмитрий Донской, пред началом Куликовского побоища, подсылал к Мамаю со множеством золота и двумя переводчиками для собрания нужных сведений, — что «хитрый муж» и исполнил очень удачно. В числе воевод Иоанна III, усмирявших Псков, называется также «воевода Борис Тютчев Слепой».
Аксаков И.С. Биография Федора Ивановича Тютчева. М., 1886., С. 8
<…> Великий Князь отправил к Мамаю хитрого мужа, Захарию Тутчева <…>...Захария, прибыв в Орду, именем Вел. Князя спросил Мамая о здоровье; что гневный Мамай сбросил башмак с правой ноги и сказал ему: «се ти дарую, от великия славы твоея пришедшу от ноги моея отпадшее...» <…> Захария отвечал смело, и воины хотели убить его: Мамай удержал их, и звал сего Боярина к себе на службу. Хитрый Захария не отказался, но просил, чтобы ему дозволили прежде отправить Димитриево посольство. Мамай написал грамоту к Вел. Князю, в коей сказано: «...аще ли еси млад, то прииди ко мне, да помилую тя». <…> Захария, встреченный близ Оки отрядом Российским, связал <…> Мурз, изорвал грамоту Ханскую, послал одного Татарина сказать о том их Государю и благополучно возвратился в Москву. <…> Димитрий, еще ничего не зная о Мамаевом походе, 2 июля пировал в своем набережном тереме с Боярами <…>
Карамзин Н.М. История Государства Российского.
СПб., 1842. В 6-ти т.
Т. V, примеч. к гл. 1, столб. 25—26