Емма Андієвська «Казка про Яян». Прихований повчальний зміст творуЕмма Андієвська «Казка про яян». «Я» і зовнішній світ, «Я» та інші люди»Але чому ж саме Дім на горі?Казка «Апулея»
Усі казки логічно зв’язані між собою, вони ніби дифузно протикають одна в одну. Звичайно, усі ці казки за тематикою надзвичайно різні, жодна не повторює навіть тією чи іншою мірою попередньої. Авторка може тільки поглиблювати якісь аспекти світобуття чи відкривати нові грані певних явищ чи предметів, але логічний і духовний зв’язок між ними зберігається завжди.
Своїми казками вона пропонує читачеві увійти в дивний, несподіваний і фантасмагоричний світ, окреслити тематичні обрії чи пласти якого практично неможливо. Він різний, змінний, непередбачуваний і химерно-ламкий.
Серед казок Емми Андієвської є вибрані, до складу яких і належить програмова «Казка про яян».
Перед викладом змісту має місце вступ, в якому здійснюється розмова між незвичайними персонажами — консервною бляшанкою і шакалом. Зустрівшись на веранді вілли, коли люди її покинули до ранку, консервна бляшанка і шакал розмірковують про своє призначення у світі, свій зв’язок із людиною.
Консервна бляшанка: «...з ким я не можу розмовляти, я не вважаю за товариство. Люди гадають собі, що я просто консервна бляшанка, мовляв, бездушна бляха, та й годі, або що моя душа настільки нижча від їхньої, що вона їх не може цікавити, забуваючи, що речі, які перебувають в людському оточенні, олюднюються, і крім того, що ми є, ми стаємо ще й ніби людьми, і в нас живе людська душа поруч нашої первісної».
Шакал: «...щойно я наближаюся до людських осель, я мимоволі олюднююся. Я починаю відчувати, як люди, думати, як вони, і щойно коли я повертаюся до пустелі, з мене поволі вивіває людську душу і лишається тільки душа шакала. Мені часто хочеться поговорити з людьми, коли я буваю серед них, тільки їхня зарозумілість в останню мить стримує мене. Справді, дуже важко з людьми, бо вони олюднюють нас, і разом з тим їм на думку не спаде ставитися до нас, як до людей, а на цьому ми завжди терпимо».
Нагодувавши шакала, консервна бляшанка пропонує обом втішитися почергово розповіддю казок. Вона виявила бажання розповідати веселі казки, а шакал — сумні.
Окремі, із запропонованих творів, супроводжуються коментарем-розмірковуванням цих героїв про зміст тієї чи іншої казки.
Наприклад, серед вибраних казок Емми Андієвської, є такі: «Говоряща риба», «Казка про Галайла», «Казка про рідину, подарунок моря», «Казка про гадюку й орла або невдячного приятеля», «Казка про бика й метелика», «Казка про дракона, шевця, що не вмів дарувати заподіяної йому кривди, та інших», «Казка про кулі зла», «Казка про Яян», «Казка про мандрівника».
На світанку шакал покидає віллу, прощається з консервною бляшанкою. «Час надто швидко збігає, коли він приємний, і надто повільно, коли несе лихо», — говорить героїня на прощання герою зі сподіванням на нову зустріч. Але шакал іншої думки: «Не чекай. Я ніколи нічого не обіцяю. Обов’язки не для мене. Повертатися туди, де тобі бодай на коротку мить було добре, завжди означає розчаровуватися».
4. Опрацювання твору Емми Андієвської «Казка про Яян» (2000)
У Дубровского умер отец,а суд приехал забирать дом покойного Дубровского. Тогда крестьяне Дубровского стали бунтавать против суда. Дубровский (сын) успокоил их. Они спросили (суд) модно ли переночевать в доме Дубровский разрешил. Под утро с крестьянами они подожгли дом с судом(судьи 2 человека) сгорели с домом. Позже в дом Кирилла Петровича приехал учитель Дефорж. Потом Троекуров пригласил людей на пир. А когда все хотели уехать по домам он велел запереть ворота. Троекуров выдал комнаты и пошёл спать. На том пиру был Антон Пафнутьич друг Троекурова боялся за свои деньги который держал их в сумке под рубашкой и когда пошли все спать он стал искать защитника. Он нашёл это был Дефорж они пошли оба спать под утро Пафнутьич сквозь сон почувствовал как его дергают за шиворот рубашки. Он проснулся и увидел Дефоржас пистолетом в руках. Дефорж сказал молчать или вы погибли я Дубровский. позже он объявился как разбойник Марью Кириловну (дочь Троекурова) она вышла замуж за князя верейского, но она отказалась от Дубровского. Тогда его увидели войны. тогда развивалась война . Победил Дубровский и он уехал за границу. (аж рука заболела от писания)
Роман А. С. Пушкина «Дубровский» был написан в 1832 году. В нем писатель показывает жизнь русского дворянства начала 19 века. В центре повествования находится жизнь двух дворянских семей - Троекуровых и Дубровских. Кирила Петрович Троекуров из-за глупой ссоры решил лишить своего давнего друга Андрея Гавриловича Дубровского его имения. Оба приятеля были страстными охотниками. Но Дубровский не мог позволить себе держать хорошую псарню. Как-то раз он не смог удержаться от завистливых слов: «…псарня чудная, вряд людям вашим житье такое ж, как вашим собакам» . На эту фразу обиделся псарь Троекурова. Он сказал Дубровскому, что некоторые дворяне могут позавидовать житью собак его хозяина. Это послужило поводом к серьезной ссоре, закончившейся судебным разбирательством. Из-за этой жестокой судебной тяжбы Андрей Гаврилович сильно заболел. Он слег. Няня, ходившая за ним, решила написать обо всем сыну помещика – Владимиру Дубровскому. Этот молодой человек воспитывался в Кадетском корпусе и теперь служил в гвардейском полку в Петербурге. Отец баловал Владимира, ни в чем ему не отказывал. Молодой Дубровский кутил, влезал в долги и мечтал о богатой невесте. Но, узнав о страшном известии, Владимир тут же бросился в Кистеневку. На его глазах отцу становилось все хуже и хуже. И однажды, встретившись с Кирилой Петровичем, Дубровский-старший не выдержал. С ним сделался удар, и он умер. Владимир стал считать Троекурова своим кровным врагом. Да и тот, увидев дерзкого сына соседа, продолжал войну. Она закончилась тем, что Кистеневку вместе со всеми людьми отдали во владение Троекурова. Последний вечер в имении был для Владимира полон печали и воспоминаний. Автор часто упоминает о том, что молодому Дубровскому не хватало семьи, домашнего уюта. У него рано умерла мать, он плохо знал своего отца, но испытывал к нему большую привязанность. После смерти родителя Владимир чувствовал глубокое одиночество. В последний вечер он сел перебирать отцовские бумаги и случайно нашел письма покойной матери. Зачитавшись этими письмами, он окунулся в атмосферу семейного уюта и позабыл про все на свете. Для Владимира была невыносима мысль о том, что его родовое имение может отойти врагам. Поэтому он принял решение поджечь дом. Герой не хотел жертв, велел отпереть все двери перед поджогом, но крепостной Архип не послушался своего барина. Из-за него в пожаре сгорели и приказные. Дубровский забрал своих верных крепостных крестьян, к которым относился по-отечески, и ушел с ними в лес. Этот герой сделался благородным, но жестоким разбойником. Удивительно было одно – он щадил поместья Троекурова, всегда обходил их стороной. Позже мы узнаем, что уже тогда Владимир полюбил Машу Троекурову и поэтому не трогал имение ее отца. Почему Дубровский стал именно разбойником? Не найдя защиты у закона, он решил тоже жить по неписаным правилам – правилам силы и жестокости. Но его благородная натура все-таки ограничивала героя в этом, делала его «благородным разбойником» . Я считаю, что симпатии автора на стороне Дубровского. Ведь это благородный, честный, добрый человек, умеющий любить и прощать. Он хорошо относится к своим крестьянам, видит в них не слуг, а людей. Это очень важно. Владимир Дубровский смел и решителен. В критической ситуации он умеет быстро принимать решения и находить выход из любого положения. Вспомним хотя бы эпизод с «медвежьей комнатой» , когда Дубровский пришел в дом Троекурова под видом учителя Дефоржа. Оказавшись один на один с медведем, Владимир поборол страх и застрелил хищника. Тем самым он вызвал невольное уважение и у Троекурова. Даже став разбойником, Владимир не преступал свои стойкие моральные принципы. В Дубровском оказалось достаточно мудрости, чтобы разглядеть в Маше Троекуровой ее самые лучшие качества, несмотря на то, что она дочь его злейшего врага. Недаром Пушкин подчеркивает все самое хорошее в Дубровском, называя его «благородным разбойником».
Усі казки логічно зв’язані між собою, вони ніби дифузно протикають одна в одну. Звичайно, усі ці казки за тематикою надзвичайно різні, жодна не повторює навіть тією чи іншою мірою попередньої. Авторка може тільки поглиблювати якісь аспекти світобуття чи відкривати нові грані певних явищ чи предметів, але логічний і духовний зв’язок між ними зберігається завжди.
Своїми казками вона пропонує читачеві увійти в дивний, несподіваний і фантасмагоричний світ, окреслити тематичні обрії чи пласти якого практично неможливо. Він різний, змінний, непередбачуваний і химерно-ламкий.
Серед казок Емми Андієвської є вибрані, до складу яких і належить програмова «Казка про яян».
Перед викладом змісту має місце вступ, в якому здійснюється розмова між незвичайними персонажами — консервною бляшанкою і шакалом. Зустрівшись на веранді вілли, коли люди її покинули до ранку, консервна бляшанка і шакал розмірковують про своє призначення у світі, свій зв’язок із людиною.
Консервна бляшанка: «...з ким я не можу розмовляти, я не вважаю за товариство. Люди гадають собі, що я просто консервна бляшанка, мовляв, бездушна бляха, та й годі, або що моя душа настільки нижча від їхньої, що вона їх не може цікавити, забуваючи, що речі, які перебувають в людському оточенні, олюднюються, і крім того, що ми є, ми стаємо ще й ніби людьми, і в нас живе людська душа поруч нашої первісної».
Шакал: «...щойно я наближаюся до людських осель, я мимоволі олюднююся. Я починаю відчувати, як люди, думати, як вони, і щойно коли я повертаюся до пустелі, з мене поволі вивіває людську душу і лишається тільки душа шакала. Мені часто хочеться поговорити з людьми, коли я буваю серед них, тільки їхня зарозумілість в останню мить стримує мене. Справді, дуже важко з людьми, бо вони олюднюють нас, і разом з тим їм на думку не спаде ставитися до нас, як до людей, а на цьому ми завжди терпимо».
Нагодувавши шакала, консервна бляшанка пропонує обом втішитися почергово розповіддю казок. Вона виявила бажання розповідати веселі казки, а шакал — сумні.
Окремі, із запропонованих творів, супроводжуються коментарем-розмірковуванням цих героїв про зміст тієї чи іншої казки.
Наприклад, серед вибраних казок Емми Андієвської, є такі: «Говоряща риба», «Казка про Галайла», «Казка про рідину, подарунок моря», «Казка про гадюку й орла або невдячного приятеля», «Казка про бика й метелика», «Казка про дракона, шевця, що не вмів дарувати заподіяної йому кривди, та інших», «Казка про кулі зла», «Казка про Яян», «Казка про мандрівника».
На світанку шакал покидає віллу, прощається з консервною бляшанкою. «Час надто швидко збігає, коли він приємний, і надто повільно, коли несе лихо», — говорить героїня на прощання герою зі сподіванням на нову зустріч. Але шакал іншої думки: «Не чекай. Я ніколи нічого не обіцяю. Обов’язки не для мене. Повертатися туди, де тобі бодай на коротку мить було добре, завжди означає розчаровуватися».
4. Опрацювання твору Емми Андієвської «Казка про Яян» (2000)
4.1. Виразне читання твору.