що в житті людини найцінніше? (за повістю ч. діккенса «різдвяна пісня в прозі»)
у житті людини багато цінностей, але все-таки є найголовніші, без яких жодна особистість не може уявити своє буття. звичайно, вони визначаються самою людиною залежно від її моралі, виховання, мети існування на цій землі.
прочитавши повість відомого ійського письменника ч. діккенса «різдвяна пісня в прозі», я замислилася, що ж таки є найціннішим у житті людини. для героя повісті, скруджа, найбільше значення мали гроші. але потім він зрозумів, що вони не приносять щастя.
незважаючи на величезне багатство, скрудж залишався самотнім. як виявилося, самотність не залишала героя усього життя. у дитинстві хлопчик був позбавлений батьківського тепла, піклування, родинного кола. він зрадив кохану, друзів. «один, як перст, на всьому білому світі», — такий сумний висновок прожитого життя.
чи була у скруджа можливість змінити своє життя? так, але він ніколи не замислювався над цим питанням. та коли побачив свій похорон, тоді й повернувся думкою до прожитих років. ця подія перевернула його душу. він зрозумів, що сам винен в усьому. скрудж вирішив змінитися, адже зробити це ніколи не пізно. і сталося це в різдвяну ніч.
уже вранці він наказав краще топити в конторі, підвищив бобу платню, дав грошей на лікування крихітки тіма, зробив подарунки усім кретчитам, роздавав гроші злидарям. та найголовніше, що зрозумів скрудж, це те, що сила людини не в грошах, а в сім'ї. для кожного родина — це опора й підтримка. як писав французький письменник xix століття а. монтерлан, «є вогнище має бути вогнищем, до якого ми завжди повертаємося».
і скрудж почав жити щастям інших людей, їм, ставши добрим, щедрим, милосердним. важко не погодитися зі словами німецького поета і філософа й. в. гете: «людина живе справжнім життям, якщо щаслива чужим щастям».
користувацький пошук
В… далекій стороні був колись веселий край, розкішний і багатий, заворожений злими людьми, зневолений двома неволями. Одна неволя панська, а друга — царська. Україна — розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять заплакані золоті зорі...
Одна з найсмутніших сторінок у цій поемі належить невиданому у всі часи по всьому світі її огненному поетові».
Село Моринці на Звенигородщині. У 1814 році 9 березня за новим стилем у хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, «народилась нова панові кріпацька душа, а Україні — її великий співець Тарас Шевченко...»
Повитуха сказала про долю новонародженого: «А побачила я — сидить за столом повно всякого панства, а поміж панством — мужик, стоїть, вичитує щось із паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це, де не візьмись, щось таке, як цар у короні, та як не схопляться з тим мужиком за барки: той за груди, а той за шию... Я, кажу, так і обімліла і дивитись далі побоялась... Так бач, що виходить, виросте твій син неабияка людина — буде змагатись з панами та з царями... А за що — сама догадайся. Кажуть же, що народиться такий, що волю в панів одніме... Хто знає — може, це й він».