Проблема індивідуальності. Е. Андієвська порушує у творі питання про те, якою є доля унікуму в суспільстві, яке не готове до його сприйняття, і хто винен у тому, що інакшість приречена на вигнання й загибель. За законом природи, риби мусять мовчати, проте сталося так, що «серед табунів мовчазної риби… народилася балакуща риба». Та, за звичаєм, сіра маса такого іншого має за божевільного, не визнаючи його унікальності чи геніальності. «Говорющих риб», як правило, жахаються і соромляться; ви нятковість заважає і дратує посередностей: «балакуща риба, говорячи без упину, заважає рибам зосередитися, а це порушує гідність риб’ячу».
Проблема дружби. Незвичайна риба, яка до цього часу розмовляла з тими, хто того зовсім не хотів, і дивакуватий чоловік, який мовчить із тими, з ким треба говорити, подружилися. Вигнана з води рибина допомагає людині ловити своїх; рибалка не має порозуміння ні з жінкою, ні з колегами по ремеслу і знаходить спільну мову лише з рибою. Вона тепер для нього важливіша за родину. Проте чоловік усе-таки не уважний до свого друга: зумівши почути голос риби, він не помітив, що риба не така, як люди, і потребує особливого представлення. Так само рибина не здатна була усвідомити, що в людських очах вона може видатися звичайним уловом. Рибалка і риба, будучи різними, так і не змогли до кінця зрозуміти ані одне одного, ані того, що риби і люди – не одне й те саме. Врешті, незвичайна дружба закінчується для риби смертю, а для її товариша – божевіллям. Один вигнанець помирає, другий – народжується. Тепер він шукає риб’ячого товариства, але ж чоловік – не риба. Проблема взаєморозуміння в сім’ї. Шакал слушно зауважує: «…він [чоловік] ніколи не гуто рив із нею так, як із рибою. Зрештою, не виключено, що жінка його просто ніколи не слухала». З одного боку, можна осуджувати дружину, яка є настільки приземленою, що не здатна помітити нічого, окрім хатніх клопотів, і весь час дорікає чоловікові за його недолугість. А з іншого – хто ще, як не чоловік, винен у тому, що його жінці ніколи і вгору глянути, не те що думати про високе.
Проблема сили слова. Чи не виступає «говорюща» риба поетом, коли розмірковує над тим, «яка розкіш вимовити слово, а тоді дивитися, як воно кольоровими бульбашками рухається крізь воду», і чи не є це слово першим серед риб? Пророк часто буває не визнаним за життя. Водночас мудрість завжди цурається марного базікання. Зрештою, на бульбашки можна дивитися по-різному: як на кольорові (естетичний аспект) і як на порожні (марнославство). Проблема вимушеної еміграції. Молода й недосвідчена рибина не здатна збагнути, чим загрожує їй спроба порушувати традиції, не могла усвідомити того, чого побоювалися старі та мудрі мешканці водойми. Так чи інакше вона стає ворогом, доля якого тепер одна – еміграція. По суті рибу, яка, як відомо, без води не жилець, за лишають напризволяще, примусово виселяючи з водойми; тож вона змушена пристосовуватися до нових умов і пізнавати світ по-новому
