Не знаю, як вам, але мені видається досить дивною і нез`ясовною одна річ, яка просто лізе в очі, точніше, у вуха, але роками залишається поза увагою суспільства у нашій країні. Це правильна мова.
Ось дивіться. У Бернарда Шоу, в його п`єсі «Пігмаліон», головна героїня Еліза Дулітл жила за часів королеви Вікторії і отримала, як усі діти з бідних родин Англії, в найкращому разі, початкову освіту, тобто, вміла читати та рахувати гроші. Вона виросла у передмісті Лондона, де всі люди говорили на своєрідній мові – кокні, яку часто взагалі не могли зрозуміти жителі інших районів цього велетенського міста. І для людей з привілейованих верств суспільства ця мова здавалася нестерпно огидною, неприпустимою, грубою, викликала подив та глузування.
Еліза майже ніякої освіти не мала, але навіть вона розуміла, що, не навчившися правильно вимовляти слова і будувати речення, ніколи не зможеш піднятися вище свого жалюгідного оточення, не зможеш розпочати свою праву, не зможеш забезпечити собі гідне життя. Але вона опинилася в потрібному місці у потрібний час, і тут їй трапився професор Хіггінс.
Що ж до українців, то вони вважають себе культурними та освіченими людьми, всі мають не просто шкільну освіту, а університетську, та ще й не одну. На кожному кроці у великих містах розташовані навчальні заклади, де людей вчать, вчать, вчать … рідної мови. І що, як кажуть, у сухому залишку?
Нічого. Як і 100 років тому, правильною мовою говорять одиниці, як-от, наприклад, я. Інші вдовольняються тією мовою, яку зроду чули у себе вдома: дехто – суржиком, дехто – галицьким діалектом, гварою. Багато людей говорять досить правильною російською мовою.
Як досконале знання мови впливає на суспільний стан та ділову успішність українця? За моїми власними ніяк. Щоб це зрозуміти, достатньо лише на півгодинки увімкнути телевізор. За цей час ви почуєте від дикторів, ведучих, від просто людей, від високоповажних людей, в тому числі – бізнесменів і депутатів парламенту стільки словесного бруду, що вам стане соромно за стан освіти, вихованості, обізнаності людей щодо їхньої мови. Складається враження, що їм не подобається мова, якою вони змушені говорити, що її насаджують штучно, примушують говорити мовою, на якій вони не думають, якою не володіють.
Я хочу сказати, що в нашій країні, на відміну від Англії 19 сторіччя, знання, а точніше незнання мови не є запорукою «успішного життя», тобто, можна стати заможним і щасливим, користуватися високим становищем та мати імідж поважної особи, не маючи навіть достатнього словникового запасу.
«Поговори трохи, і я скажу, хто ти», - жартують філологи. І справді, хто ти є насправді – про це скаже твоя мова.
1.ранняя смерть матери царевны. издалече наконец воротился царь-отец. на него она взглянула, тяжелешенько вздохнула, восхищенья не снесла и к обедне умерла. 2.злая мачеха. год прошел, как сон пустой, царь женился на другой. 3. высока, стройна, бела, и умом и всем взяла; но зато горда, ломлива, своенравна и ревнива. 4.больше всего она любила себя и ценила свою красоту. ей в приданое дано было зеркальце одно; свойство зеркальце имело: говорить оно умело. 5.злой замысел царицы. она, черной зависти полна, бросив зеркальце под лавку, позвала к себе чернавку 6. приказание чернавке отвести царевну в лес «на съедение волкам» . и наказывает ей, сенной девушке своей, весть царевну в глушь лесную и, связав ее, живую под сосной оставить там на съедение волкам. 7. странствие королевича елисея в поисках царевны. королевич елисей, усердно богу, отправляется в дорогу за красавицей-душой, за невестой молодой. 8.жизнь царевны у семи богатырей. дом царевна обошла, всё порядком убрала, засветила богу свечку, затопила жарко печку, на полати взобралась и тихонько улеглась. 9. входят семь богатырей, семь румяных усачей. 10. день за днем идет, мелькая, а царевна молодая всё в лесу, не скучно ей у семи богатырей. 11.появление царицы. видит: нищая черница ходит по двору, клюкой отгоняя пса. 12.переодевшись монахиней, царица появляется у семи богатырей и дает царевне отравленное яблоко. кушай яблочко, мой свет за обед» , — старушоночка сказала, поклонилась и пропала. . 13.смерть царевны и прощание с ней семи богатырей. вдруг она, моя душа, пошатнулась не дыша, белы руки опустила, плод румяный уронила, 14.семь богатырей не стили хоронить царевну «она, как под крылышком у сна, тиха, свежа лежала, что лишь только не дышала. сотворив обряд печальный, вот они во гроб хрустальный труп царевны молодой положили — и толпой понесли в пустую гору 15.королевич отправляется на поиски пропавшей невесты, долго странствовал по свету, спрашивал о царевне у людей, у солнца, у месяца. только ветер указал ему на гору с глубокой пещерой, где находился гроб с царевной. там за речкой тихоструйной есть высокая гора, в ней глубокая нора; в той норе, во тьме печальной, гроб качается хрустальный 16.королевич находит невесту. перед ним, во мгле печальной, гроб качается хрустальный, и в хрустальном гробе том спит царевна вечным сном. 17.увидев мертвую царевну, королевич в отчаянии ударяется о хрустальный гроб, гроб разбился и царевна ожила. гроб разбился. дева вдруг ожила. глядит вокруг изумленными глазами, и, качаясь над цепями, привздохнув, произнесла: «как же долго я спала! » 18.смерть злобной мачехи. узнав, что царевна жива, мачеха умирает от тоски и злости. злая мачеха, вскочив, об пол зеркальце разбив, в двери прямо побежала и царевну повстречала. тут ее тоска взяла, 19.свадьба царевны и королевича елисея. свадьбу тотчас учинили, и с невестою своей обвенчался елисей; и никто с начала мира не видал такого пира; я там был, мед, пиво пил, да усы лишь обмочил
Белый кролик Белый Кролик (англ. White Rabbit) — говорящее животное с розовыми глазами, одетое в жилетку и лайковые перчатки. Он носит часы в кармане и живёт в «чистеньком домике» с надписью: «Б. Кролик». В первых главах Кролик куда-то опаздывает, в четвёртой пытается попасть в свой дом, а в финале произведения сопровождает королевскую чету и выступает в качестве глашатая. Автор отмечает, что Кролик создан для контраста с главной героиней. В противовес её «юности», «целенаправленности», «смелости» и «силе» ему соответствуют такие черты как «преклонный возраст», «боязливость», «слабоумие» и «нервная суетливость»
Не знаю, як вам, але мені видається досить дивною і нез`ясовною одна річ, яка просто лізе в очі, точніше, у вуха, але роками залишається поза увагою суспільства у нашій країні. Це правильна мова.
Ось дивіться. У Бернарда Шоу, в його п`єсі «Пігмаліон», головна героїня Еліза Дулітл жила за часів королеви Вікторії і отримала, як усі діти з бідних родин Англії, в найкращому разі, початкову освіту, тобто, вміла читати та рахувати гроші. Вона виросла у передмісті Лондона, де всі люди говорили на своєрідній мові – кокні, яку часто взагалі не могли зрозуміти жителі інших районів цього велетенського міста. І для людей з привілейованих верств суспільства ця мова здавалася нестерпно огидною, неприпустимою, грубою, викликала подив та глузування.
Еліза майже ніякої освіти не мала, але навіть вона розуміла, що, не навчившися правильно вимовляти слова і будувати речення, ніколи не зможеш піднятися вище свого жалюгідного оточення, не зможеш розпочати свою праву, не зможеш забезпечити собі гідне життя. Але вона опинилася в потрібному місці у потрібний час, і тут їй трапився професор Хіггінс.
Що ж до українців, то вони вважають себе культурними та освіченими людьми, всі мають не просто шкільну освіту, а університетську, та ще й не одну. На кожному кроці у великих містах розташовані навчальні заклади, де людей вчать, вчать, вчать … рідної мови. І що, як кажуть, у сухому залишку?
Нічого. Як і 100 років тому, правильною мовою говорять одиниці, як-от, наприклад, я. Інші вдовольняються тією мовою, яку зроду чули у себе вдома: дехто – суржиком, дехто – галицьким діалектом, гварою. Багато людей говорять досить правильною російською мовою.
Як досконале знання мови впливає на суспільний стан та ділову успішність українця? За моїми власними ніяк. Щоб це зрозуміти, достатньо лише на півгодинки увімкнути телевізор. За цей час ви почуєте від дикторів, ведучих, від просто людей, від високоповажних людей, в тому числі – бізнесменів і депутатів парламенту стільки словесного бруду, що вам стане соромно за стан освіти, вихованості, обізнаності людей щодо їхньої мови. Складається враження, що їм не подобається мова, якою вони змушені говорити, що її насаджують штучно, примушують говорити мовою, на якій вони не думають, якою не володіють.
Я хочу сказати, що в нашій країні, на відміну від Англії 19 сторіччя, знання, а точніше незнання мови не є запорукою «успішного життя», тобто, можна стати заможним і щасливим, користуватися високим становищем та мати імідж поважної особи, не маючи навіть достатнього словникового запасу.
«Поговори трохи, і я скажу, хто ти», - жартують філологи. І справді, хто ти є насправді – про це скаже твоя мова.