Почати варто з думки про те, що в Ліни Костенко нема плакатних патріотичних віршів, нема гасел, не часто вживається навіть слово «Україна». І в той же час у підтексті майже кожна поезія цієї авторки є високодуховною і патріотичною. В.Базилевський з цього приводу підкреслює: «Ліна Костенко з тих поетів, які здатні крізь вселюдське бачити національне, а крізь національне прозирати вселюдське, її сюжети завжди мають другий вимір і вже цим рішуче спростовують погляд на історію як на іконостас» [39, 6]. Це стосується і віршів про відомих митців, історичних осіб, і поезій, де яскраво проявляється громадянська позиція Ліни Костенко як виразника опозиції існуючому тоталітарному режимові. Щоб проілюструвати перше, пропонуємо уривок з «Циганської музи», де йдеться про страждання поетеси Папуші, яку зневажає табір, бо серед циганів не може бути поеток, це ганьба для роду. Ніби вірш про трагедію окремого митця і окремого народу, — а виявляється, не тільки циганки і не тільки її одноплемінників стосуються слова:
«Однажды ворона застала в ларьке МАЛЕНЬКОГО РАСТРЕПАННОГО воробья по имени Пашка»
Хитрым: «Она стукнула Пашку клювом по голове. Пашка упал и завел глаза: ПРИКИНУЛСЯ МЕРТВЫМ»
Бес Пашка лежал на снегу: умирал от боли в голове и только тихонько открывал клюв»
Голодным: «Хоть бы склюнуть какую ни на есть крошку! »
«благодарным» Маше: «Один раз он принес ей замерзшую рогатую гусеницу - нашел ее на дереве в парке. Но Маша гусеницу есть не стала, и Петровна, бранясь, выбросила гусеницу за окно»
«мстительным» : «Тогда Пашка, назло старой вороне, начал ловко утаскивать из ларька ворованные вещи и приносить их обратно к Маше. То притащит засохшую пастилу, то окаменелый кусочек пирога, то красную конфетную бумажку»
Смелым: «Пашка по приказу Чичкина собрал всех воробьев, какие жили поблизости, и воробьи всей стаей напали на вороний ларек, где был спрятан стеклянный букет. Там поднялся такой писк, шум и трепыхание, что вокруг ларька тотчас собралась толпа. В ларьке воробьиный пух летал по всему ларьку, и в этом пуху ничего нельзя было разобрать»
Моя Родина - Россия! "Моя Родина – мое отечество: Родные пашни и луга. Леса могучие и реки, И здесь живет моя семья!" На моей Родине была война, которая длилась 5 лет! Но мы победили врага, и наших прадедов зовут: Героями Великой Отечественной Войны. Она пережила много боев за свободу, честь и отвагу, и несмотря на это, она "залечивая раны" становится все краше, и сильней. Наша страна богата лесами, полями, рощами, и можно называть ее богатства до бесконечности, ведь она настолько большая, и великая, что ее красоты нет предела. Я горжусь тем, что я - россиянин!
Почати варто з думки про те, що в Ліни Костенко нема плакатних патріотичних віршів, нема гасел, не часто вживається навіть слово «Україна». І в той же час у підтексті майже кожна поезія цієї авторки є високодуховною і патріотичною. В.Базилевський з цього приводу підкреслює: «Ліна Костенко з тих поетів, які здатні крізь вселюдське бачити національне, а крізь національне прозирати вселюдське, її сюжети завжди мають другий вимір і вже цим рішуче спростовують погляд на історію як на іконостас» [39, 6]. Це стосується і віршів про відомих митців, історичних осіб, і поезій, де яскраво проявляється громадянська позиція Ліни Костенко як виразника опозиції існуючому тоталітарному режимові. Щоб проілюструвати перше, пропонуємо уривок з «Циганської музи», де йдеться про страждання поетеси Папуші, яку зневажає табір, бо серед циганів не може бути поеток, це ганьба для роду. Ніби вірш про трагедію окремого митця і окремого народу, — а виявляється, не тільки циганки і не тільки її одноплемінників стосуються слова: