Фантастичні оповідання Азімова «Фах» та Діани Вінн Джонс «Мандрівний замок Хаула» дають можливість поглянути на людські якості з різних сторін.
Візьмемо для початку Джорджа, головного героя твору «Фах». Здається гарне бажання – до людині якнайшвидше опанувати професією. В майбутньому замість книг та практики будуть машини, які записують всю інформацію в мозок людини. Свободи вибору у людини немає. Що вирішила машина, тим тобі і бути. Здається це влаштовувало майбутніх жителів Землі. Але Джордж не згоден з таким положенням речей. Коли його перевіряють за до тестів, виявляється, що він не придатний до жодної професії. Через це він потрапляє до будинку для недоумкуватих. Джордж тікає на Олімпіаду, де хоче знайти когось, хто б вислухав його. Він обурюється тим, що машина вирішує за людину і позбавляє її здатності мислити самій. Машинна освіта не дає можливості людині розкрити весь її творчий потенціал. Після цього його знову вертають в притулок. Але тут він усвідомлює, що цей притулок і є тим самим маленьким островом, де знаходяться ті, хто здатен мислити без до машини. Він починає розуміти, що він з небагатьох жителів, що можуть мислити та навчатись самостійно. Що дає шанс зробити нові відкриття для планети та змінити її історію.
В оповіданні «Мандрівний замок Хаула» йдеться мова про одну з сестер – Софі Хаттер. Зла відьма перетворює її на стару жінку. Після чого Софі йде світ за очі. Після багатьох пригод,
Софі все ж залишається доброю, що видно з її вчинків. Її переживання за Хоула позбавляють її чар відьми і вона знову стає молодою.
Роблячи висновок з обох фантастичних творів, бачимо, що ніякі перешкоди та злі люди не можуть протистояти тим, хто здатен робити добро та мислити самостійно. Саме такі люди можуть змінювати світ на краще.
Объяснение:
Пройшли роки. Я подорослішала, стала розумнішою, стала серйозніше сприймати речі, які раніше видавались такими смішними. І лише тепер, читаючи цю повість у десятому класі, почала замислюватись над тим, чи всі ці сварки, що кожен день отруюють життя і батьків, і їхніх синів і невісток відповідають нормальній психології людини? Нечуй-Левицький казав, що про народ треба писати без будь-яких прикрас, і ми можемо не сумніватися в ре¬алістичності повісті; та часом думається: чи може таке бути, щоб людина людині навмисно виколола око або підняла руку на батька через якусь побутову сварку? А особливо в ті часи. Ті часи... Так, але ж саме час є одним з найважливіших чинників впливу на життя людини, її вчинки. А як пам'ятаємо, події у повісті відбуваються в пореформеному селі, коли так всім захотілося земельки і кожен ладен був зі шкіри лізти, аби тільки відстояти свої права на власність. І це, безперечно, сприяло насамперед духовному роз'єднанню людей, деградації людської душі. Хоч, можливо, і спонукала їх до того постійна залежність від матеріальних нестатків.
Узяти хоча б Лавріна й Малашку. Веселий, жартівливий хлопець, небайдужий до всього прекрасного, і добра, лагідна, співуча дівчина. Вони — ідеальна пара. Та, на жаль, «капіталістична» дійсність і необхідність пристосовуватись до звичного життя руйнують усі їхні добрі задатки. Мелашка стає все більш схожою на Кайдашиху, та і всі ті безперервні колотнечі змінили й Лавріна не на краще. Що вже казати про сварливу Кайдашиху, яка й так мала недобрий характер. Вона стає ще злішою і егоїстичнішою. Час нещадний, він ламає таких слабкодухих, як Омелько Кайдаш, та й ті ж Мотря і Карпо стають прикладом змізерніння людської душі. Усе, що вони здатні відчути, — ненависть, жорстокість і злість. Сварливі і обмежені люди.
Так, людина не владна над часом, він сам диктує свої вади. Та зупиніться на мить і задумайтесь над тим, що є для людини сім'я. Сім'я — це чи не найдорожче з усього, що має людина. Тож чи варто жертвувати нею? Так і хочеться сказати: «Зупиніться, подивіться навколо, ви стоїте над прірвою, ваше життя ламається, летить під укіс. Зупиніться, поки не пізно!».