Можна впевнено розуміти древній міф, що Прометей наважився піти на крадіжку вогню заради людини. Це здається нам осмисленим: вогонь, приходить на землю з грозовий блискавкою, виключно з волі і благоусмотрению Громовержця, людина вчиться розпалювати і підтримувати сам. Це як би святотатство, відпадання від бога грози, і цим кладе початок блюзнірського перетворенню природи до сфери людської діяльності, у світ, де порається і панує чоловік. Осмисленим здається і те, що нову самостійність для людства завойовує божественний суперник вищого божества, сам дух протиборства божеству, — титанічний дух, в якому людство знаходить себе, приходить до розуміння себе. І добре вкладається у свідомості те, що Прометей в пізніших модифікаціях міфу, згідно з місцевим аттичний переказом про божество гончарів — Прометея, став творцем людей. В якості такого ми знаємо його за численними пізнішими пластичних зображень. Так що початковий сенс оповіді, мабуть, сам по собі зрозумілий. Скажімо, однак, обережніше: те, що ми називаємо таким початковим сенсом, являє собою узагальнене з усього, що має місце всередині цілого, утвореного складною історією цього міфу і його тлумачень
Дракок у кожного асоціюється з страшним звіром, але прочитавши цей твір і зрозумівши самопожертву Грицька, здається що це досить добра істота, яка готова на смерть зароди друга та рідного міста Люботина. Чого не скажиш про князя, який не цінував дружби дракона і влаштував те побоїще. Можна було й іншими доньку жаміж видати, другі традиції він нецінував. Але князь пошкодував за свій вчинок, що правда то було уже після драконової загибелі і нічого вже не повернути. Висновок з цього твору можна винести такий: треба бути далекоглядним, що князь не розумів що у бою дрокона вбють, до нього не дійшло що смерть Грицька буде на його совісті. Порівнявши ці два персонажі можна легко зрозуміти хто людина , а хто дракон.
