- «босі ноги» [с158];
- «підібгав ноги під поли діжурчини, щоб зігрілися» [с.158];
- «він оглянув климкові ноги, обсипані курятами, брудні, побуряковілі од холоду» [с.168];
- «пішов по шляху, сколюючи ноги холодною до роси стернею» [с.168];
- «бо як же оце йти в осінь босому» [с.174];
- «підвівся, щоб іти, і впав: ноги не видержали. їх ніби одняло» [с.174];
- «він таки підвівся і пішов, ледве-ледве пересуваючи ступні в крутій пилюзі» [с.175];
- «найдужче боліли ноги зранку після ночівлі» [с.175];
- «роздмухав жаром і довго одігрівав ступні, час від час дотуляючи їх просто до полум’я» [с.175];
- «на дорогу він ще раз добре відігрів ноги» [с.176];
- «климко підвівся – ноги одразу загули і налилися гарячим» [с.194];
- «а чого ж босий? – щоб легше на ноги…»[с.203];
- «ногам одразу стало затишно» [с.203];
- «климка осипало колючим жаром, а ноги потерпли і знемоглися, як після цілоденної ходьби» [с.204];
- «тай ніг уже не треба було б сідати гріть» [с.213];
- «йшов і йшов, напнувшись надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги» [с.225].
кажуть, що поет формується у дитинстві. маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «мрії»). вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. однак у лесі українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: тільки дивно, що не принци. таємницею укриті. не вродливі королівни розум мій очарували. дівчинка гортала малюнки лицарських романів. її приваблювали не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “здайся! ”», а переможені. нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «убий, не ! » маленька дівчинка леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. можливо саме в них вона вчилася великої мужності. ця мужність знадобилася їй у житті, боротися з власною недугою та життєвими .