Початок вірша за формою нагадує народні різдвяні пісні. Це звернення до землі. Метафорична картина щастя починається із наказу землі розквітати, оновитись. А далі буде Божий суд, коли справедливість переможе. Зло буде покаране, а ось поневолені кріпаки, метафоричним образом яких у творі стають «темні», «сліпі», «вбогодухі», будуть вилікувані. У третій частині вірша і змальовано ідеальне життя нещасного народа-мученика, який заслужив цей рай. Поет вдається до алегорії, яка виконує подвійну функцію. По-перше, зображує народне щасливе життя у майбутньому, по-друге, показує до чого доводить рабство людину. Закріпачена людина стає морально забитою, неосвіченою, фізично нездоровою. Використання у вірші старослов’янизмів також виконує подвійну функцію: стилізує вірш до біблійних творів і надає йому пафосності, урочистості. Вершиною глобальної картини оновлення у вірші стає «проривання слова». Свобода слова, свобода отримувати освіту для автора стають провідною умовою процвітання суспільства. Картина творчої свободи передається через метафору плодючої, квітучої землі. Епітети останньої частини твору довершують створену картину щасливого ідеального життя. Як справжній гуманіст, автор проголошує: люди повинні радіти й вільно веселитись на своїй землі.
1. Син двох заможних людей. 2. Заможня жінка, яка дуже (занадто) піклувалась про Павлуся. 3. Сидів вдома, тільки виходив у садок і церкву. 4. Доріс Павлусь до парубка. Так його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. 5. — Не ходи туди, синку,— каже мати,— на вечорницях збираються самі п'яниці та розбишаки; там тебе обидять, віку тобі збавлять. Почекай трошки — я сама знайду тобі дівчину, саму найкращу на всьому світі, саму роботящу, вона буде тебе і годувать, і зодягать, і доглядать, як рідна мати. 6. Йому захотілося меду. 7. Після смерті старих наймит оженився з наймичкою і стали собі господарювати. 8. Їв та спав. 9. Павло Лежень. 10. Раз на зелені свята зібралось парубоцтво шукати скарба. 11. Знаєте що, хлопці! Візьмемо з собою на щастя Павла Лежня (таке приложили йому прізвище), то вже певно знайдемо скарб: він такий щасливий, що такого і на всьому світі не знайдеш! 12. вони вкинули у Павлусеву хату мертвого хорта. 13. - ? 14. Гарну вдачу, (щастя). 15. Продовжував їсти та спати.
1. Я думаю з однієї сторони це важливо. Діти починають більше цінувати те, що у них є: життя, рідних, батьків. А з іншої сторони це погано, бо психічні травми, які отримують діти, можуть залишитись на все життя. 2. Тому що хлопчик був дуже відповідальний, він думав не лише про себе, а й про інших. Хоч добрі люди і пропонували йому залишитися у них, але він знав , що його чекають. Я знаю, що у часи війни людям, у зоні війни, дуже важко жити. 3. Я думаю, що добрих людей стає все менше і менше, а жорстоких - більшає і це, на мою думку, може вразить його до глибини душі.
Початок вірша за формою нагадує народні різдвяні пісні. Це звернення до землі. Метафорична картина щастя починається із наказу землі розквітати, оновитись. А далі буде Божий суд, коли справедливість переможе. Зло буде покаране, а ось поневолені кріпаки, метафоричним образом яких у творі стають «темні», «сліпі», «вбогодухі», будуть вилікувані. У третій частині вірша і змальовано ідеальне життя нещасного народа-мученика, який заслужив цей рай. Поет вдається до алегорії, яка виконує подвійну функцію. По-перше, зображує народне щасливе життя у майбутньому, по-друге, показує до чого доводить рабство людину. Закріпачена людина стає морально забитою, неосвіченою, фізично нездоровою. Використання у вірші старослов’янизмів також виконує подвійну функцію: стилізує вірш до біблійних творів і надає йому пафосності, урочистості. Вершиною глобальної картини оновлення у вірші стає «проривання слова». Свобода слова, свобода отримувати освіту для автора стають провідною умовою процвітання суспільства. Картина творчої свободи передається через метафору плодючої, квітучої землі. Епітети останньої частини твору довершують створену картину щасливого ідеального життя. Як справжній гуманіст, автор проголошує: люди повинні радіти й вільно веселитись на своїй землі.
Объяснение: