тільки так можу. Ішов справді парубок. На перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. Ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі — теж гострі; лице довгобразе — козаче; ні високого, ні низького зросту, — тільки плечі широкі, та груди високі... Оце й уся врода. Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в цього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою... 2.На самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. З-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі — тік; за током — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. Зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. Не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. Хата хоч старенька, та чепурна, біла, — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті. 3.А й дитина ж то вийшла — на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне... Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. Другі діти жваві, — як дзиґа крутиться, на місці не всидить... Скажеш йому: дай те! дай друге! — як стріла пуститься... Чіпка, як його звали, — не такий, ні! Оце, було, Мотря чи Оришка скаже: «Подай, Чіпко, води!», або — ножа, або — веретено...» То він і почне: «А де ж воно лежить, чи стоїть?» Отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом подасть... 4. Виродок іде! — кричить, забачивши здалека Чіпку, білоголовий хлопчик. — Запорток! — підхопить другий. — Ходім до нього! 5. Такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою. Глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою — з самого споду до верху. 6. Закипіла в Чіпки у руках робота. Найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив; зійшло — як щітка! У косовицю став за косаря — викосив дванадцять копиць сіна. Є чим овечок узиму годувати. Настала жнива — місячної ночі жне. Розгорювався десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу; звозив хліб, поставив у току: отакі скирти понавертав! Дивуються люди, що Чіпка до хазяйства такий удатний! А Чіпка, дивись, у же й хліб вимолотив, сама солома стоїть — завалив увесь город ожередами. Скоту нема. Продав Чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба, та восени купив корову на ярмарку.
Наприклад це: В українській мові відбилася природа нашого рідного краю, історія нашого народу. Вона допомагає українцям знайти почуття спільної історії, спільної долі, загального походження. Українська мова – символ нашої могутньої країни, вона – її гордість. У ній звуки нашої Батьківщини: шелест трав, дзвін дзвонів, течія води, хрускіт снігу, пташиний щебет, небесні громи, шум дощу. У ній – жива українська душа, луна світу. Українська мова – мова гострої думки, мова рішень, мова дій.Мова, яка діє як ліки для душі!Українська мова красива і незвичайна. Нею написана величезна кількість найкращих літературних та поетичних творів. Українською мовою не можна не захоплюватися, адже за її до можна передати красу навколишнього світу, внутрішній світ людини у всіх деталях. Слід цінувати дар, який нам був подарований.Цінувати і поважати рідну мову людина повинна з перших років свого життя. І якщо всі батьки замість мультфільму стануть читати своєму малюкові казки та цікаві історії, то значущість української мови може знову відродитися і зміцніти. Основи любові до читання повинні зароджуватися в кожній окремій сім'ї. Адже саме читання і є ключ до найбільших знань, розуміння характерів і красивої, правильної мови. Лише за до читання мова зможе надати свій сприятливий вплив не тільки на розуми, але і на душі. Прекрасною стане країна, в якій кожен громадянин захоче досконало знати рідну мову і поклонятися її надзвичайній красі.Кожна поважаюча себе людина повинна пишатися своєю мовою. Той, хто шанує рідну мову, поважає себе, поважає людей. На мою думку, завдання майбутнього покоління – зберегти українську мову, не дати їй зникнути. Якщо зникне мова, то незабаром припинить своєіснування і вся нація. Рідна мова не менш цінна, ніж корисні копалини, її не можна купити або продати, нею можна тільки пишатися і захоплюватися.Українська мова може використовуватися у всіх сферах суспільного життя, за її до передається найрізноманітніша інформація,Вона виражає найтонші відтінки думки. Багатство нашої мови і створена на ній література викликає інтерес до неї у всьому світі. Вона є культурною спадщиною нашого народу, частиною його історії. Українська мова увібрала в себе красу, велич, широту неповторної української природи і душі українського народу. Вона завжди була предметом гордості українських письменників і поетів, які любили свій народ і свою Батьківщину.Знання української мови просто необхідне для успішного просування по кар'єрних сходах, для становлення людини як особистості, для формування світогляду і, зрештою, для простого спілкування з людьми. Наш рівень інтелігентності в чомусь залежить від нашого вміння правильно, чисто і красиво викладати свої думки. Для цього ми ще в дитячому садку вчимо вірші, в школі пишемо твори, читаємо великих поетів і письменників. Все це накладає сприятливий відбиток на нашу культуру.
ответ: Старослов'янська
Объяснение: