У тяжкий воєнний час хлопчик Климко залишився сиротою. Але він знайшов сили не лише влаштувати своє життя, а й допомагати іншим. Як дорослий, узяв на себе відповідальність за вчительку та її маленьку доньку. Заради їхнього порятунку від голоду він подолав сотні кілометрів пішки босим, постійно наражаючись на небезпеку Добрі люди пропонували залишитися в них, але Климко знав, що йоги чекають, на нього сподіваються. І виконав свій обов’язок до кінця Повість учить добру, чуйності, людяності, вмінню долати життєві труднощі.
Підсумовуючи, мушу сказати, що життя дуже непередбачуване. Коли виникає проблема, не кожна людина має силу волі здолати її, і, як не прикро це констатувати, потрапляючи в безвихідь, слабкодухі опускаються на дно життя або зводять із ним рахунки.Взірцем подолання випробувань долі, загартування характер) є життя та творчість української поетеси Лесі Українки. Борючись із недугою, вона довела всьому світові, що будь-які труднощі можна подолати. Лесі допомагало в цьому життєве кредо, яке вона пронесла, як свічку, дорогою життя:
Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись,
Роль пейзажів у повісті М. Коцюбинського «Дорогою ціною» Більшість творів Михайла Коцюбинського містять пейзажні замальовки, що надають розповіді художнього простору, динаміки й протяжності дії, передбаченості її розвитку. Перший пейзажний малюнок повісті «Дорогою ціною» — це картина літньої задумливої ночі зустрічі Остапа й Соломії. Герої твору йдуть до ставка, щоб посидіти під вербами і обміркувати, як їм жити далі. «Плутаючись у високих бур'янах, пролазячи попід кущами, що тісно посплітались у сій занедбаній частині панського гаю, вони долізли врешті до води». У скляній поверхні ставка були розсипані яскраві зорі, «тихо плив білою хмарою туман», задушливо пахло татарське зілля. У цю мить на душі Остапа і Соломії набігла тінь: картина зоряної ночі, задушливе тепло, одинокий став серед осоки створювали атмосферу смутку і горя, адже закохані назавжди розлучалися. Остап тікав із села від панщини і сваволі пана, який звинувачував чоловіка в бунтарстві і погрожував віддати його в солдати. Остап попрощався із Соломією, закинув на плечі сакви і зник у чагарнику. Він ішов навпростець повз обгризені худобою корчі, а десь у нічній темряві невиразними контурами розпливалося сонне село. Остапа зупинило єдине освітлене віконце. Це самотнє світло серед темного нічного царства здавалося йому останньою ниткою, що пов'язувала його з усім близьким. Образи темної ночі, легкого туману, сплячого села і одинокого освітленого віконечка створюють атмосферу смутку, жалю, невпевненості героя в завтрашньому дні, будять у його серці давні згадки дитинства. «Кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все се було йому знайоме, промовляло до нього», а тепер усе це треба кидати, може, й навіки. Але такий настрій був у Остапа лише вночі. Лиш «темна блакить нічного неба почала потроху бліднути», а зі сходу дихнув вітерець, на душі втікача стало весело і легко. Картина ранку, майстерно змальована автором, немов пробуджує в молодому тілі силу, завзятість, бажання боротись і перемогти. Дивує картина темної осінньої ночі, коли Остап і Соломія прокралися до Дунаю і чекали перевізників. Морок наповнював глибокі чорториї, що збігали схилом. Утікачі ховалися у вологій пітьмі глибоких і покручених яруг. Усе немов пройняте тривогою, очікуванням нещасть, які не можна ні передбачити, ні відвернути. Зверху сіявся чи то дощ, чи то мряка, тіло терпло, дерев'яніло, байдужість закрадалася в серце, втрачалося почуття реальності, а «широка річка спокійно дрімає в легкому тумані, чорне небо безперестанку сіє росу...» Кожна пейзажна замальовка ніби відтворює переживання героїв. Соломія відчуває ненависть до очерету, серед якого загубила Остапа. А той очерет «жовтий, гладкий, високий — він глузував із неї, помахуючи над її головою рудим чубом... Соломія накинулась на нього і почала трощити зі злості, з озвіріння, як свого ворога». Декількома словами Коцюбинський передав безмежжя відчаю люблячої жінки у боротьбі зі зрадливою природою. Не судилося Остапові і Соломії знайти щастя в чужій стороні. Дунай забрав Соломію у свої могутні обійми, Остап одинаком дожив до старості. Довгі роки самотнього життя серед розлогих просторів навчили Остапа розуміти таємну мову природи. Вітер, що літає «понад тихими степами і забирає по дорозі, всичує в себе і тишу села, і клекіт міста, шемрання темного лісу, дзюрчання вод і дзвін стиглого колоса», несе усі новини і кидає у комин Остапової хатинки. І вітер, і Дунай промовляють до нього голосом коханої Соломії, яка тужить за Остапом і на тому світі
У тяжкий воєнний час хлопчик Климко залишився сиротою. Але він знайшов сили не лише влаштувати своє життя, а й допомагати іншим. Як дорослий, узяв на себе відповідальність за вчительку та її маленьку доньку. Заради їхнього порятунку від голоду він подолав сотні кілометрів пішки босим, постійно наражаючись на небезпеку Добрі люди пропонували залишитися в них, але Климко знав, що йоги чекають, на нього сподіваються. І виконав свій обов’язок до кінця Повість учить добру, чуйності, людяності, вмінню долати життєві труднощі.
Объяснение: