Милосердя, чуйність, доброта завжди були притаманні нашим співвітчизникам. Цілком закономірним і природним вважалося до нещасному, знедоленому, захистити скривдженого, немічного і старого, дати притулок бездомному, поділитися останнім шматком хліба з голодним. Чуйність і доброта просто необхідні в житті людей, причому не тільки тим, хто потребує до а й тим, хто надає цю до Адже навіть звичайне добре слово, промовлене вчасно, може дуже до людині.
Будь-яка родина бажає виховати порядних, добрих дітей. Так і дядько Кирило виховував свого племінника Климка, головного героя повісті Г. Тютюнника. Хлопчик рано залишився сиротою, і дядько любив Климка, як рідного сина, а іноді й балував його гостинцями, які привозив з чергового рейсу. Він привчав хлопчика до самостійності і стежив за його успіхами у школі. Зі свого боку Климко відплачував такою ж турботою і любов’ю. Хлопчик вмів прибиратися, готувати їжу, він був турботливим, чуйним, організованим. І це далеко не весь перелік позитивних рис характеру Климка.
Оповідання починається зі вступу, в якому показані умови життя і боротьби кріпаків у XIX ст. Після втечі від пана герої намагаються переправитися через Дунай у Туреччину в пошуках кращого, вільного життя. Тут і починаються їхні пригоди. Навіть переодягання Соломії в чоловічий одяг теж є елементом пригодницького твору. Протягом усього тексту читач відчуває напруження, очікуючи небезпеки. Автору вдалося створити гостросюжетний, цікавий пригодницький твір.
Соломія, Остап і такі ж, як вони, покидають рідну землю, виявляючи цим протест проти рабства, виступаючи проти неволі. Автор на цих образах розкриває і тему вічного кохання. Соломія — жінка смілива, мужня — кидає чоловіка-нелюба і наздоганяє Остапа-втікача. Протягом твору розгортається трагедія двох люблячих людей, які не боялися смерті, тікали туди, де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягти кістками на вічний спочинок...
Та доля вирішила по-іншому. Соломія гине у водах Дунаю, а Остапа повертають до пана. З того часу «чимало води утекло в Дунаї... Сивий дід гріє свою бороду біля вогню і слухає розмову вітру». А на спині в нього написано «його життєпис»: «Оце ззаду пам'ятка від пана, а спереду, між ребрами, маю дарунок від москаля... Кругом латаний...з тим і до Бога піду... Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав... Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею...»
Письменник романтизує своїх героїв, романтизує всі пригоди, які відбуваються з ними. Однак змальовує їх реалістично, детально передаючи їхній душевний стан. Саме це робить твір ще й психологічним.