Батьки Павлуся («Були вони люди заможненькі, усього в них доволі: і поля, і скотинки, і худоби, і хата з садочком і левадою». «…І шанували, і пестували вони того одинчика!» Наймити Павлуся («Наймит-парубок ще молодий, працьовитий, непитющий, а наймичка — теж чесного роду, осталась бідною сиротою, і покійниця прийняла її до себе, як рідну дитину»)Дружина Павлуся – «Найшлась і дівчина, що, як той скарб, сама до його лицялась. Послав йому Господь і діточок покірних, працьовитих, не таких, як він пудофет… І віку йому таки чимало протяг Господь: до білого волосся доспався. Спав, спав, аж поки навіки не заснув»
Одна з відмінностей людини від тварин, навіть розумних, полягає в тому, що тільки людина здатна жартувати й сміятися.
Звичайно «серйозні люди» стануть заперечувати важливість гумору, зневажливо питаючи: яка користь у простому жарті? Та гумор часом служить не тільки корисним, а життєво важливим цілям. Мабуть, всі чули приказки: «Сміх подовжує життя» або «Сміх — це найкращі ліки». Ці приказки виникли не просто так, адже ще цілителі Середньовіччя виписували хворим блазнівські клоунади, щоб прискорити одужання своїх пацієнтів. І сьогодні багато лікарів впевнені, що гумор сприятливо впливає на лікування хворого.
Моя мати працює в лікарні. Кожного дня вона приймає десятки пацієнтів. Дуже часто люди нервують і хвилюються, але мати знає: як поводитись у таких випадках. Вона завжди в доброму гуморі, чи то вдома, чи на роботі. Ставлячи діагноз хворому, вона може розповісти якийсь дотепний випадок зі своєї практики й цим підняти настрій людині. А інколи достатньо просто привітно заговорити і посміхнутися, щоб людина уже відчула себе важливою й потрібною.
Дуже важко йти по життю без посмішки й жарту, адже кожен день нашого існування супроводжується дрібними й великими стресами. Гумор же слугує своєрідною «розрядкою» й відволікає нас від проблем. Коли у важкій ситуації знаходиш щось смішне, то напруга й роздратованість одразу відступає.
Творча спадщина нашого народу свідчить про те, що в недобрі часи гумор допомагав йому вистояти в нелегкій боротьбі за своє існування. Згадаймо хоча б постать Павла Губенка, більш відомого як Остап Вишня. У такі важкі часи для своєї країни, як Перша, а згодом і Друга світова війна, Голодомор і сталінські репресії, він писав усмішки й гуморески, щоб звеселяти людей і дарувати їм надію на веселе й світле майбутнє. Письменник писав про свою гумореску «Зенітка»: «Я хотів у тяжкі, грізні часи писати щось веселе… щоб і моя робота спричинилась до того, щоб люди й на фронті, і в тилу, таки по-справжньому засміялися, та не засміялися, а просто таки зареготалися. Одночасно, щоб моя гумореска відігравала й певну, сказати б, мобілізаційну, підбадьорювальну роль».
Тож ми вже зрозуміли, що гумор — це потужна зброя, а значить він може бути використаний і на шкоду людині. Надмірне застосування гумору переходить у глузування, що може викликати в об’єкта насмішок негативні почуття і, як наслідок, агресію. Тому пускати в хід жарт слід обережно, намагаючись при цьому не образити людину.
Отже можна зробити висновок, що гумор дійсно відіграє велику роль у нашому житті. Живучи без усмішки й жарту та приймаючи все до серця, ми б, мабуть, просто не витримали всієї серйозності життя.
Відповідь:
Спершу німецькі вороги розбомбилм станцію, знищивши депо, водогінну вежу, барак, у якому жив Климко. Від ворожих бомб горіла вся станція. А пізніше в містечко ввійшли ворожі солдати, які спершу намагалися за марки купити щось з продуктів у місцевого населення, а пізніше кинулися грабувати людей і їхні будинки. Коли вони покинули містечко, там почався голод. Те, наскільки це вплинуло на звичайних людей, можна зрозуміти порівнявши опис місцевого базару до війни і після початку війських дій. До війни базар вирував життям, сміхом, жартами, а коли в країну прийшов ворог, то на базарі "стояли мовчазні люди, тримаючи в руках усе,що було в них найновіше.."
Пояснення:
Цитата: "Незабаром німецькі літаки розбомбили станцію. Климко бігав у той день з висілковими хлопчиками за балку дивитися збитий наш яструбок і бачив здалеку, як бомби влучали в депо, у вагони, як похитнулася і повільно впала водогінна вежа, а в повітрі над полум'ям і димами після кожного вибуху моторошно завивали уламки рейок. Бомба влучила і в барак, і його розвалило, розки-дала в усі боки, а рештки стін і простінків згоріли у Климка на очах — швидко, як тріски. Пожежі ніхто негасив, бо станція горіла вся, горіли депо і шахта, а два паровози, що встигли відійти за посадку біля кладовища, клично і сумно гули в два неоднакові гудки. Тоді італійці кинулися грабувати і брали не тільки їжу, а й одяг, де кращий. Через тиждень вони пішли далі, а у висілку почався голод".
На маленькому базарному майдані щоденно, з ранку до вечора, стояли мовчазні люди, трима-ючи в руках усе,. що було в них найновіше: костюми і пальта, сукні й сувійчики матерії, черевики й "кіровські" годинники на вузеньких ремінцях... І все те не продавалося, а мінялося хоч на який-небудь харч. Та найчастіше в натовпі було чути: "Солі... Солі ні в кого немає? Віддаю за склянку солі..."