Один з перших жiночих образiв у Шевченка – це Катерина з одноiменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так i не звела Тараса. Першi героїнi Т. Г. Шевченка – нещаснi, сплюндрованi жiнки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лiлею" – це все жiнки без щастя i долi. Правда, серед них пiзнiше з'явиться i бунтарка, яка пiдпалить панський маєток i помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Бiльшiсть дiвчат Шевченкового часу ставали жертвами помiщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його творiв: "Вiдьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" – не випадковi: саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в тодiшньому суспiльствi. Кожна жiнка-жертва для поета рiдна: "моя се мати i сестра, моя се вiдьма, щоб ви знали…"
Шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя. Менi особливо iмпонує образ Ганни iз поеми "Наймичка". Її життя заради сина, повнiстю принесене в жертву, – це материнський подвиг. Лише перед самою смертю вона розкриває синовi правду.
Ще одна iз сторiнок шевченкiвських вiршiв – це удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати. Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiї (на жаль, їх дуже мало) про веселу життєрадiсну українську жiнку, наприклад, "Утоптала стежечку". Шевченковi героїнi вмiють не тiльки терпiти страждання, а й мститися своїм поневолювачам: Оксана, божеволiючи, пiдпалює палати свого кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знiвечив її молодiсть; вiдьма горить гнiвом, ненавистю до розпусника-пана.
Тарас Григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство, уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi. Для Шевченка в його поезії було ніби дві України: Україна як неминуща основа і Україна як історичний момент. Україна – мати і Україна блудна. Україна непорочна і Україна "розбещена". Україна "лицарів" і Україна "рабів", "підніжків" і цю другу, історично спотворену й історично минущу Україну, він і проклинав заради першої – України-матері.
Обpаз матеpі – добpої, щедpої на любов і ласку – постає пеpед нами із твоpів Таpаса Шевченка. Пpикладом може служити Ганна, головна геpоїня поеми "Hаймичка".
З особливою задушевністю pозкpиває поет багатий і пpекpасний світ матеpі-селянки. Ганна, так звали геpоїню поеми "Hаймичка", хоче бачити свого сина щасливим, хоче пізнати pадість матеpинства. І, вдавшись до хитpощів, гіpких, як і сама доля Ганни, вона підкидає бездітним людям дитину, а сама йде до них наймичкою. Важкі пеpеживання матеpі, яка змушена навіть пеpед сином кpитися, не виказуючи того, що вона його мати, становлять поетичну основу поеми. Ганна – покpитка, але вона залишається жити заpади свого сина. Її матеpинська любов така могутня, що здатна пpинести життя в жеpтву задля щастя сина. Життя Ганни – матеpинський подвиг. Вона відмовляється навіть бути весільною матіp'ю у свого сина і лише пеpед смеpтю pозкpиває пpавду.
Повість Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» як енциклопедія народознавстваІван Франко, називаючи автора «Миколи Джери», «Кайдашевой сім’ї», «Хмар» талановитим майстром слова, «творцем живих типів», акцентував увагу на його вмінн гати життя, передавати побачене засобами слова. Учений образно називав Нечуя-Левицького «колосальним, всеосяжним оком» Правобережної України. «Те око охоплює не маси, не загальні контури, а одиниці, зате охоплює їх з незрівнянною швидкістю й точністю, уміє підхопити відразу їхні характерні риси й передати їх нам з тією опуклістю й свіжістю фарб, у яких бачить їх сам».У своїх кращих творах Нечуй-Левицький, за словами іншого дослідника літератури – Сергія Єфремова «виявив себе теперішнім майстром рідного слова й громадянином рідної землі». Письменникові дорогаісторія рідного народу, його самобутність, йому боляче від втрати волі й національного достоїнства. Такими настроями викликане прагнення Нечуя-Левицького по можливості повніше відтворити на сторінках своїх повістей народні традиції, звичаї й обряди, сповнені, по його щирому переконанню, потужним духовним потенціалом і невичерпною силою, що відновлює. Напевно. самою яркою в цьому плані є повість «Кайдашева сім’я». У ній читач зіштовхується з докладним описом сватання, смотрин, обряду весілля, особливостей готування національних страв і традицій частування, обряду похорону, ворожіння, знахарства й т.п. Наприклад, як мальовничо зображує письменник традицію національного одягу, особливо дівочій і жіночої, зокрема повсякденної й святковоїОт Мотря, за Карпом, збирається: «Подруга-сусідка надягла Мотрі на голову кибалку, вирізану з товстого паперу, схожу на вінок, на кибалку, над самим чолом, поклала вузеньку стрічку із золотої парчі, а потім клала стрічки одну вище іншої…». А от стара Кайдашиха збирається на смотрини до Довбишам: «Кайдашиха надягла тонку сорочку, зав’язалася гарною новою хусткою із крайками до самих плечей і поназапроторювала всі хрести, надягла нову спідницю, ще й жовті чоботи взула». Нечуй-Левицький описує деталі одягу, головних уборів з етнографічною точністю, любуючись одягом, яскравими прикрасами й разом з тим начебто залишаючи свої описи в спадщину нащадкам для пожвавлення національної пам’яті. Послідовне оповідання про життя Кайдашей допомагає відтворити в уяві селянську садибу: будинок, стайню, хлів, город, сад. Автор добре знає життя селян, майстерно зображує деталі житла. Життя українського села повністю пов’язана із землеробським календарем і церковними святами. Сім’я Кайдашей живе за цими правилами не одне сторіччя: працюють у будень, ходять у церкву в неділю й на свята, постятся по середовищах і п’ятницям, ідуть на прощу в Київ. У повісті створена галерею народних образів, які в сукупності створюють особа українського народу в разнообразнейших його проявах. Герої добутку зображені в народно-пісенній традиції. «Лаврина молода довгаста особа була рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи – усе дихало молодою юнацькою красою».Щиросердечна привабливість Лаврина передається через його мову, поетичний і лагідний, начебто витканий з пісні. А народна пісня – це також споконвічна українська традиція, без якої не відбувається жоден обряд, жоден звичай. Незважаючи на важкі життєві обставини, у побуті українців багато музики. На весіллі, на вечірниці грають музиканти, а Лаврин, ідучи в сусіднє село до Мелашке, грає на сопілці: «Всю дорогу його сопилка грала, то пісня начебто сама співалася». Співає Мотря на зло свекрусі. Співає Кайдашиха за шиттям. Героїв «Кайдашевой сім’ї» не можна назвати відверто гарними або відверто поганими. Не чуй Левицкий показує складне об’єднання в образах Кайдашей світлих людських почуттів і поривів, а також чорт негативних – егоїзму, скнарості й т.п. Але якої би риси не були визначальними в характерах героїв, автор не прибігає до песимізму, сподіваючись на перемогу здорового глузду. Письменник переконаний: тільки розрив із глибинною народною традицією визначає духовне зубожіння людини. Соковитий і квітчастий описи побуту й роботи селян у Нечуя-Левицького критики іноді порівнюють із відомими побутовими картинами Эмиля Золя. Але особлива теплота, симпатія автора, який овіяне життя селянина, прояв поезії народної душі в прозі українського письменника не мають відповідних паралелей у добутках про селянство Золя, витриманих у темних, безпросвітних тонах («Земля»). Відтворенням кращих рис поетичних, працьовитих українських націй,
Моя родина віддає дань традиції,і святкуе Старий Новий рік так,як його святкували наші бабусі і дідусів.Вечір з 13 на 14 січня називають Щедрим, тому ми до нього готуємо щедрий святковий новорічний стіл: вдруге протягом зимових свят варимо кутю, але вже скоромну, а на столі переважають м'ясні страви (ковбаси, смажене м'ясо, печеня тощо). До багатого столу готуємо також млинці, пироги з сиром, м'ясом, вареники зі сметаною.
Головне святочне дійство Щедрого вечора це - щедрування. Як тільки починає смеркати, молодь з нашої сім'ї вирушає щедрувати.Здійснюють величальні новорічні обходи і привітання, під час яких піснями славлять господарів, бажають їм здоров'я й достатку на весь рік, за що й отримують щедру нагороду.А на світанку 14- го січня,на свято Василя Великого,чоловіки ходять посівати.Переважно до родичів та знайомих.
Один з перших жiночих образiв у Шевченка – це Катерина з одноiменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так i не звела Тараса. Першi героїнi Т. Г. Шевченка – нещаснi, сплюндрованi жiнки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лiлею" – це все жiнки без щастя i долi. Правда, серед них пiзнiше з'явиться i бунтарка, яка пiдпалить панський маєток i помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Бiльшiсть дiвчат Шевченкового часу ставали жертвами помiщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його творiв: "Вiдьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" – не випадковi: саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в тодiшньому суспiльствi. Кожна жiнка-жертва для поета рiдна: "моя се мати i сестра, моя се вiдьма, щоб ви знали…"
Шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя. Менi особливо iмпонує образ Ганни iз поеми "Наймичка". Її життя заради сина, повнiстю принесене в жертву, – це материнський подвиг. Лише перед самою смертю вона розкриває синовi правду.
Ще одна iз сторiнок шевченкiвських вiршiв – це удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати. Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiї (на жаль, їх дуже мало) про веселу життєрадiсну українську жiнку, наприклад, "Утоптала стежечку". Шевченковi героїнi вмiють не тiльки терпiти страждання, а й мститися своїм поневолювачам: Оксана, божеволiючи, пiдпалює палати свого кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знiвечив її молодiсть; вiдьма горить гнiвом, ненавистю до розпусника-пана.
Тарас Григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство, уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi. Для Шевченка в його поезії було ніби дві України: Україна як неминуща основа і Україна як історичний момент. Україна – мати і Україна блудна. Україна непорочна і Україна "розбещена". Україна "лицарів" і Україна "рабів", "підніжків" і цю другу, історично спотворену й історично минущу Україну, він і проклинав заради першої – України-матері.
Обpаз матеpі – добpої, щедpої на любов і ласку – постає пеpед нами із твоpів Таpаса Шевченка. Пpикладом може служити Ганна, головна геpоїня поеми "Hаймичка".
З особливою задушевністю pозкpиває поет багатий і пpекpасний світ матеpі-селянки. Ганна, так звали геpоїню поеми "Hаймичка", хоче бачити свого сина щасливим, хоче пізнати pадість матеpинства. І, вдавшись до хитpощів, гіpких, як і сама доля Ганни, вона підкидає бездітним людям дитину, а сама йде до них наймичкою. Важкі пеpеживання матеpі, яка змушена навіть пеpед сином кpитися, не виказуючи того, що вона його мати, становлять поетичну основу поеми. Ганна – покpитка, але вона залишається жити заpади свого сина. Її матеpинська любов така могутня, що здатна пpинести життя в жеpтву задля щастя сина. Життя Ганни – матеpинський подвиг. Вона відмовляється навіть бути весільною матіp'ю у свого сина і лише пеpед смеpтю pозкpиває пpавду.
Объяснение: