Происходит от др.-русск. нынѣ, ныня, ст.-слав. нынѣ, нынІА, нынѣчоу (др.-греч. νῦν). Ср.: укр. ни́нi, ни́нька, ни́нiка, болг. ни́не, др.-чешск. nynie, чеш nyní, польск. ninie, кашубск. ninia. Родственно лит. nūnaĩ «теперь, сейчас», др.-инд. nūnáṃ — то же, авест. nūrǝm, греч. νῦν, νύν, лат. nunc, ср.-в.-нем. nun, далее лит. nu «теперь, сейчас», nùgi, латышск. nu, др.-инд. nū́, nú, авест. nū, греч. νύ, νύν, νῦν, алб. ni (*nū), др.-в.-нем. nu, nu^. Далее пытаются сблизить с др.-инд. navī́nas «новый», др.-прусск. nauns — то же. Отсюда ны́нешний, но́нешний, др.-русск. нынѣчьныи, ст.-слав. нынѣштьнь. Ср. образование дома́шний. См. также но́ньче, но. Ср. конец слова др.-русск. нынѣча, да́веча, тепе́реча, а также др.-инд. са «и», авест. čа — то же, греч. τέ, лат. que, neque. Использованы данные словаря М. Фасмера. См.
Відповідь:
За горами та долинами, там де дме сильний вітер, вже декілька століть
Назад, там з'явилася країна. Але з дивною назвою, "Слизолий" . І колись, в країні тій, правив дивний цар Плаксій. Голова була велика, та й очі теж. В нього було 3 дочки і завжди сумних 3 сини. Старшу звали всі Нудота. Середульшеньку Вай-Вай. Ну, а третя донечка Плакота. Всі любили плакать через край! А Плаксійові сини... так і звали їх, Плаксуни. Ось така вийшла сім'я , у царя у нашого. Вся сім'я його сиділа, всі стогнали та ревли. Зупинить ніхто не в змозі, це сімейство короля! Ну і цар так розлютився! Він сказав, що хто всмізнеться, засміється або ще! Він його з'їсе з кісткам. Вс його. Кожний день Цар Слизолий, пив сльози дітей.
Але в тому царстві, жив один дядько. І йому було все одно на ці закони.Він приходив кожний вечір до голодної матері та й усім приносив сміх. Лоскотав, щіпав за щоки.Завжди він ходив в накидці, мав лукавинку в очах. Дуже не любив Плаксій, цього дядько Лоскотона.
І колись Плаксій не втримавсь. Стукнув стіну кулаки і назвав ім'я свого кращого посіпаки. ,,Гей, Макаки, ну ти де?,, Зразу він прибіг туди. Вислухав те, що сказав йому Цар і пішла. Через декілька годин, він побачив Лоскотона, він веселий малих дітей. Макаки полетів до нього, зв'язав і першій у Пласкоград!
Детальніше - на -
Пояснення:
Дитячі літа є своєрідною психологічною основою для багатьох митців. Недарма кажуть, що вони — найсвітліші в людському житті. Це час щирості та довіри, нескінченного пізнавання світу. Біографічні відомості про дитячі літа М. Стельмаха, а також повість "Гуси-лебеді летять" підтверджують ці міркування. Маленький хлопчик Михайлик — великий мрійник. Коли дідусь каже, що сонце відмикатиме землю золотими ключами, йому стає страшно — а раптом сонце загубить ключі. Коли лебеді летять над селом, йому здається, що від лопотіння їхніх крил лунає дзвін. У цьому виявився талант головного героя сприймати світ поетично й образно. Чому ж він був такий?
Безумовно, згадується матуся Михайла Стельмаха, Ганна Іванівна. Вона добра, ласкава, невтомна трудівниця. Саме ця українська жінка навчила свого сина любити кожну травиночку, милуватися росою вранці та заходом сонця ввечері. Як не згадати з цього приводу епізод із насінням. Михайлик повівся як благородна людина, допомігши голодній жінці з дитиною. Він віддав їм своє насіння. Мати не журила його, а навпаки, схвалила цей вчинок, бо прагнула навчити сина допомагати людям, бути уважним до горя інших.
А скільки доброго зробили для Михайлика батько, дід Дем'ян, дядько Микола, якого прозвали Бульбою, бабуся, яку він дуже любив. Його дитинство було сповнене незвичайним, романтичним, казковим світом. І кожен із нас зможе побачити перед собою образи простих, добрих, Щирих трударів, серед яких пройшли дитячі роки малого Михайлика.
Ставши дорослим, Михайло Панасович був добрим батьком для свого сина та дочки, ростив їх у любові, розповідав про все те, що так любив із дитинства, тому, мабуть, молодому поколінню так подобаються твори цього письменника. Світ людей, яких змалював Михайло Стельмах, дуже сподобався і мені. Часом здається, що я теж живу серед чудової природи Вінничини. відчуваю запах квітів, вслухаюсь в "бентежні звуки далеких звонів", що їх струшують на землю з високого піднебесся оті казкові гуси-лебеді, повертаючись навесні з далекого вирію.