М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Зовнішність планетника(вік,вигляд,риси обличчя,одяг)

👇
Ответ:
dianakli
dianakli
13.01.2023
Харчук Борис 
Мене послали в село Вербівку агрономом. Там я жив на квартирі в старенької бабусі Олени Булиги. Вечорами ми милувалися рікою, лісом і собором за ним, дивилися на зоряне небо. Бабуся розповіла мені легенду про Планетника. 

Планетник був маленьким хлопчиком, він, як усі ми, прилетів із вирію казки на свій берег. 

Мати поралася на городі, він сидів на вікні й гав. Ріс хлопчик, грався з телятами та ягнятами, розумів їхню мову. Навколо хати навесні розцвітали квіти. Хлопчикові дуже хотілося щось посадити, посіяти. Навесні мати дозволила йому пересадити нарцис із-під хати на город. Хлопчик доглядав його, поливав, боявся пошкодити. Якось він прийшов, а квітка розцвіла ніби з його долонь — і вони поцілувалися. 

З цієї весни хлопець доглядав курчат, каченят, гусят. Жодне з них не пропало. Потім став пасти гусей. Милувався річкою, деревами, небом, намагався збагнути їхню мову. Раптом набігла хмара, а за нею пішов дощ, град. Прибіг додому — квітка нарциса була вже зламана. Малий розгнівався, підняв кулачки до неба й став проганяти хмару. І та ніби послухалася його, пішла далі. 

Мати бідкалася, що побило всю городину, а хлопець після цієї пригоди надовго захворів. Довелося йти до знахарки. 

Знахарка, викачуючи хворобу яйцем, здивувалася, потім стала па коліна перед хлопцем і сказала: «Краса безборонна і беззахисна у світі, а тобі її утверджувати.. . Іди... » 

Поки дійшли додому, дитина була вже здорова. Серед сільських дітей він виявився найвправнішим, тому заздрісники м'ячик у нього відняли, а його прогнали. Мати, заклопотана роботою й нестатками, теж на нього накричала. От і блукав він самотою. 

Уже став чередником. Дивний із нього пастух — не кричить, не галасує, худоба вся ціла, напасена. Тільки ні до кого, окрім як до берези, прихилитися. 

Милувався красою лісових квітів, думав, як її зберегти. І вирішив поселити все це у своє серце. Тільки так сказав, розсунувся бузиновий кущ — і з нього вийшов дід Капуш, заввишки з лікоть, а борода в сім ліктів. Сказав, що чередник призначений йому в учні, що їх чекають великі справи. Чередник відповів, що не може кинути матір, що він любить її, навіть коли та його сварить. Капуш перестав насміхатися над хлопцем і сказав, що йому якраз і потрібні такі правдиві та вірні помічники. 

Одного разу Капуш покликав чередника свистом, повів його на гірський шпиль, показав на зоряне небо і сказав, що все на землі залежить від небес, від життя сонця. І хай не боїться: мороку немає, є тільки недоступне, незвідане. 

Відтоді чередник став ще задуманіший. Але жодної злої думки не було в його голові. Йому хотілося більше дізнатися про світ. 

Несподівано з'явився Капуш і став розказувати про зелену книгу землі. Усі залежать від зерна: людина, звір, пташка. Краси людини без землі і краси землі без людини немає. Найвища радість людини — орати й сіяти. Сила кожного таїться в силі його душі. У лісі живуть Лісовики й Лісовки, Полісун — пастух вовків, у воді — Водяник. Земляні духи стережуть скарби землі. Літо — молода дівчина, а Зима — стара баба. Земля — найпривітніша людська домівка, і кращої не знайти. Чередник запитав, чому він усього цього не бачить, а Капуш відповів, що то через байдужість і недбальство. Треба вчитися гати, все підмічати.
4,8(89 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:

Образ Марусі Чурай — це образ з легенди, ми не знаємо достеменно, чи жила вона насправді. Найімовірніше Маруся Чурай справді жила на Полтавщині у XVII ст., складаючи пісні, яких співала вся країна, а деякі з них співають і досі. Якою видається читачеві Маруся? Це дівчина, яка мала дар від Бога: не тільки дар співати й складати пісні, але дар кохати, бути щирою та чистою: Красива я була, правда? Схожа на свою матір. Смілива я була, правда? Схожа на свого батька. Співуча я була, правда? Схожа на свій народ. Напевне, ці рядки чи не найкраще розповідають нам про Марусю Чурай. І саме через ті рядки виникає думка про те, що образ Марусі Чурай є символічним: вона й є в певному сенсі образом народу, з його співучою нескореною й нескоримою душею, з душевною чистотою й несправедливо сповненим страждань життям. Марусю називають у романі голосом, піснею й душею народу. Вона, напевне, такою і є. На долю дівчини припадає багато випробувань, життя зрештою надламує її душу, вона ніби втрачає свій голос, втрачає здатність жити легко й радіти життю, але душевна чистота, прагнення кращого якщо не для себе, то для свого народу залишається з Марусею до останніх її днів. Образ Марусі Чурай — образ митця свого часу, який органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал Вітчизни. За словами Івана, Маруся — це голос України, душа її. «Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах»,— каже про поетесу Іван Іскра. Таку ж характеристику дає дівчині и гетьман Богдан Хмельницький, який говорить, що «п пісні — як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот». Справжній митець, Маруся, наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами й стражданнями. У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уособлені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історичний роман у віршах «Маруся Чурай» наскрізно. Для Ліни Костенко Маруся Чурай — не вродлива дівчина з її природним бажанням кохати й бути коханою, щасливою в сімейному житті. Вона — натура творча, а тому особлива. Радощі й жал людей дівчина чутливо вбирає в себе як свої: «Ця дівчина не так, Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа». Так говорить про героїню Іван Іскра, який розуміє чарівність її вроди, високість душі й талант художника. Йому якраз імпонує саме здатність тонко відчувати, шляхетно поводитися навіть у побуті. У зображенні головної героїні Ліна Костенко майстерно переплітає особисте і загальнонародне. Усе в романі не відбувається на тлі історичних подій: кожен вчинок, кожен характер історично обумовлений. Так, історія сім’ї Марусі, загибелі мужнього батька пояснює багато що у її характері, ставленні до людей і світу. Починається роман сценою суду, в якій виявляється ставлення різних людей до дівчини. Для одних вона — гордість, душа народу, для інших — убивця. Сама ж Маруся, болісно переживаючи особисту драму, мовчить, не говорить про те, що зілля Гриць випив сам, що те зілля призначалося їй. Донька Гордія та Горпини Чураїв увібрала в себе все краще, чим наділені були її батьки, увібрала в душу свою, у свій талант усе краще й від рідного народу. Ще змалечку дівчина була наділена, крім надзвичайної вроди, ще й величезним поетичним даром, бо могла, не стараючись і не напружуючись нітрохи, говорити віршами про звичайні, повсякденні, побутові речі. Вірші, за спогадами сучасників і очевидців, так і сипали з неї, рими добиралися легко й природно, маючи під собою багатюще народне джерело.

4,8(37 оценок)
Ответ:

ответ от Мадары Учихи:

Григорій Федорович Квітка народився 29 листопада 1778 р. в слободі Основа поблизу Харкова в дворянській родині (від назви слободи й походить його псевдонім — Основ'яненко). Спочатку навчався вдома, а потім у Курязькій монастирській школі.  

У 1793 р. Григорій як дворянин був зарахований на військову службу, через чотири роки вийшов у відставку в чині капітана.  

У 1804 р. він став послушником монастиря, а наступного року повернувся на військову службу.  

У 1806 р. майбутній письменник подав у відставку, оселився в Харкові, став комісаром у народному ополченні.  

У 1812 р. він працював директором Харківського театру, заснував Інститут шляхетних дівчат, згодом організував, відредагував і опублікував перші в Україні громадсько-літературні журнали «Харьковский Демокрит» і «Украинский вестник». Збирав кошти на відкриття Харківської публічної бібліотеки.  

Протягом 1817—1828 pp. Г. Квітка чотири рази переобирався Предводителем дворян Харківського повіту.  

З 1827 р. почав писати прозу і драматургію.  

Перша книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком» («Маруся», «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень») вийшла у 1834 р.  

У 1837р. вийшла друга книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком».  

У 1840 р. Г.Ф. Квітка очолив Харківську палату карного суду на посаді надвірного радника.  

Письменник помер 20 серпня 1843р., похований у Харкові.  

Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко залишив по собі значну літературну спадщину, написану російською та українською мовами: це комедії «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», «Шельменко — волостной писарь»; літературно-публіцистичні статті «Супліка до пана іздателя», «Лист до видавців «Русского вестника»; історико-художній нарис «Головатый»; фейлетон «Письма Фалалея Повинухина»; жартівливі вірші «Шпигачки»; романи «Панхалявский», «Жизнь и похождения Петра Степанова, сына Столбикова», повісті «Ганнуся», «Панна сотниковна», «Конотопська відьма», «Маруся», оповідання «Салдацький патрет», «Купований розум», «Пархімове снідання», «Перекотиполе», «Малоросійська биль» та інші. Його спадщина нараховує близько 80 прозових і драматичних творів, щоправда не всі вони мають однакову художню вартість.  

4,8(11 оценок)
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ