1. Недокінчена сота справа – вишивка для бабусі.
2. Зустріч з дивним чоловічком.
3. Аля у країні недороблених речей.
4. Зустріч з Недоладьком.
5. Розповідь першого недоладянина.
6. Перша дороблена справа.
7. У місті Недоладія.
8. Зустіч з Недоштаньком.
9. Знайомство з Недопопелюшкою.
10. У замку.
11. Пісня Недоросля Десятого.
12. Наляканий правитель.
13. Нічна розмова.
14. Державна таємниця.
15. Будинок Недорадника.
16. Аля знову бачить карлика.
16. Велика чарівна книга.
17. Інструкція № 12.
18. Плач Недопопелюшки.
19. Недорадник упіймав Алю.
20. Недороль підписує жахливий наказ.
21. Аля в підземеллі.
22. Поганий кат.
23. Обурення Недоборода і Недовуса.
24. Прощання Недороля з Алею.
25. Недопопелюшка втішає дівчинку.
26. Втеча з в’язниці.
27. Друзі ховають шолом Недорадника.
28. Розмова з Недотижнем.
29. Незвичайні події у замку.
30. Стрілка годинника у Недотижня.
31. Недорадник без голови.
32. Годинникар зайнятий улюбленою справою.
33. Годинник вибиває час.
34. Дівчинка робить друзів гарними.
35. Бажання недоладянинів.
36. Подарунок для Алі.
37. Дванадцята година.
38. Знову вдома.
39. Зникнення Першого Недорадника.
40. Аля дарує подарунок друзів бабусі.
41. Злий Недорадник на стіні.
42. Запитання Алі.
І варіант
М. Стельмах є справжнім майстром великої прози. У його різноманітній творчості помітне місце займають автобіографічні повісті, такі як «Гуси-лебеді летять» і «Щедрий вечір». Прототипом Михайлика, головного героя цих творів, є сам письменник у дитинстві.
Михайлик — ще маленький хлопчик, отже, сприймає життя безпосередньо і щиро. Усе навколо для нього — справжнє диво, казка, Як кожна дитина, він вміє насолоджуватися життям: нехай він і не має санчат, та ночовки можуть їх замінити, бо яка ж це радість взимку кататися на льодовій гірці; жменька доспілих черешень, норка борсука, ви в когось книжка дарують йому справжнє щастя. Проблеми, що турбують Михайлика, можуть здатися дрібними, та для нього вони надзвичайно важливі: де дістати книжку, як би так пройти до хати з вулиці босим, щоб не побачила мати, як пробратися до театру.
Хоч Михайлик ще тільки формується як особистість, та про нього вже можна сказати, що це добра, щира людина, яка вміє відрізнити добрих людей від злих, щирих від лицемірів, яка поважає дорослих і їхню працю, що більш за все на світі хоче навчатися і стати вчителем. І оточуючі теж люблять Михайлика: із задоволенням проводить з ним вечори дядько Себастіян, намагається допомогти йому Мар’яна, дівчина Люба ставиться до нього як до щирого друга.
Михайлик тільки починає свій шлях, та дорослі вже бачать, що з нього має вирости неабиякий хлопчик. Дід сказав про нього: «Будеш іти межи люди і вибивати іскри...» Йому пророкують майбутнє вчителя, хоч це малому хлопчикові здається неможливим, та крім того, що він розумний і кмітливий, Михайлик ще надзвичайно цілеспрямований: що тільки він не вигадує, щоб дістати нову книжку.
Пророцтво діда виправдалося: з маленького сільського хлопчика виріс великий письменник, що не тільки добре пам’ятає свої корені, а й добре усвідомлює: за тем, ким він став, він має дякувати односельцям і родині, серед яких хлопець формувався як особистість.
II варіант
В автобіографічному творі М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» ми маємо чудову можливість зустрітися з письменником, коли він був ще маленьким, простежити, як формувався його світогляд, проаналізувати витоки його письменницького хисту.
З раннього дитинства сувора дійсність повоєнних років перепліталася в Михайлика з казковим сприйняттям навколишнього світу. Зростаючи в подільському селі серед мальовничої природи й чесних, працьовитих людей, він учився людяності, щирості, любові до рідного краю. Його вчителями були власні батьки, дідусь і бабуся, веселі Мар’яна та Люба та інші.
Від батька Михайлик перейняв любов до роботи в полі, повагу до землі, що дарує врожай, від матері — доброту й закоханість у неперевершену красу української природи. Дідусь навчив його не лише бути майстром на всі руки, цінувати дотепний гумор, але й опоетизовувати природні явища, бачити незвичайне, прекрасне в простому.
Михайлик рано навчився читати, і книги стали його вірними друзями та мудрими порадниками. Більш за все він прагнув учитися й докладав усіх зусиль для здійснення своєї мети. Ні брак підручників і зошитів, ні відсутність взуття не могли його зупинити. Хлопчик власноруч робив чорнило й босоніж бігав по морозу до школи, а коли випав сніг, його через усе село носив батько, загорнувши в кирею.
Поруч із життєрадісністю, ліричністю, безпосередністю в Михайлика формуються й такі риси, як глибока пошана до батьків, чесність, працьовитість, співчуття, щире вболівання за вбогих односельчан.
Кожний день Михайлика сповнений чарівності, різних пригод і таємниць. І в усьому виявляється його гідність і щира вдача: за розвагами хлопчик не забуває про свої обов’язки, з радістю допомагає своїм батькам і подружці — лісовичці Любі.
Образ Михайлика справляє гарне враження на читача. Мені б
хотілося, щоб якомога більше людей були схожими на цього хлопчика.
Іноді, читаючи вірші Лесі Українки, особливо це стосується любовної та пейзажної лірики, мені вчуваються внутрішні мелодії текстів... насправді тексти поетеси звучать не тільки в звичайному розумінні поетичної ритміки, а й звучать якоюсь іншою мелодією, дійсно схожою на справжні ноти.
Але не тільки краса лірики, не тільки сила духу письменниці робить її гідною захоплення. Хоча її цього було б більш ніж достатньо. Леся Українка — людина непересічної освіченості Вона чи не перша вивела українську літературу за межі
суто національного контексту: вона переспівала у своїх творах мотиви європейської літератури (зокрема образ Дон Жуана). Але переспівала на свій лад. Леся Українка перша заговорила про особливе місце жінки, особливу роль жінки, а головне — право жінки. На творчість, на самореалізацію, на силу. Особливо ж на силу. І зреалізувала це право на силу так, як, мабуть, ніхто до неї і довгі роки після неї. Увесь життєвий й творчий шлях Лесі Українки видається мені втіленням якоїсь неземної жіночної сили — сили слова, музики, людського духу. Сили боротися і не здаватися, сили боротися мудро, а не жорстоко. Сили боротися не тільки із зовнішнім ворогом, а й із внутрішньою слабкістю. Своєю ж.
Творчий спадок Лесі Українки неоціненний: філософська, соціальна, пейзажна, інтимна лірика, драми, переклади... Але мені здається, письменниця залишила нам ще одну спадщину, окрім творчої, яку не всі помічають, не всі говорять про неї: це спадщина власного прикладу, власної мудрості. Коли жінка стає сильною, зберігаючи всю красу і ніжність жінки. Або навіть не «стає сильною», бо це якось безособово, а робить себе сильною.
Проблеми, поставлені авторкою у її творчості, є вічними й глибинними. Кожен має знайти відповідь для себе. Питання, як виховати у собі внутрішню силу — питання гак само вічне. Його так само кожен має вирішити для себе сам. Але життєвий шлях Лесі Українки — неоціненний приклад вирішення цього питання.