Давні легенди
Звернемось спочатку до загальнодоступного джерела інформації — книги „Літопис руський” (Іпатський список).
„Коли ж поляни жили осібно і володіли родами своїми, — бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм, — то було між них [між родами — Р.Н.] три брати: одному ім’я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок, на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом.”
Ця інформація добре знайома всім ще зі шкільної парти, і, як видається, немає підстав ще щось додатково шукати-вишукувати. Такий підхід був би правомірним, якби не одне суттєве „але” — у процитованому вище тексті проглядається зовсім інший зміст. Який саме?
Якби названі в тексті імена — Кий, Щек, Хорив і Либідь — були б власними іменами, то чому ж вони не збереглись і донині, як-от: Олег, Ольга, Ігор, Рюрик та інші? На мою думку, тут ідеться про братні або просто роди, а те, що ми, нащадки, сприймаємо як імена людей — насправді назви цих родів або ж назви поселень з попередніх місць проживання цих спільнот.
Визначити спільні та відмінні риси в козацьких та чумацьких піснях пропоную так:
До спільних рис можна віднести: тематику (а саме зображення нещасної долі народу), наявність історичної основи у творі, мажорний настрій, художні засоби (а саме використання постійних епітетів, застосування прийомів паралелізму, вживання слів зі зменшено-пестливими суфіксами, окличних речень).
До відмінних рис можна записати: у козацьких піснях переважають патріотичні мотиви, засуджується державна зрада, підноситься слава та мужність козаків; а у чумацьких відчувається злиття з природою, мотиви туги за домівкою, тривога за інших чумаків.
Та всі свої дурощі враз позабувала.