пісенна творчість андрія малишка.
усього життя а. малишко натхненно працював як пісняр. музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як п. козицький, м. вериківський, д. майборода, а. штогаренко, с, козак, о. білаш. чимало творів ще за його життя стали народними піснями: "ми підем, де трави похилі", "рідна мати моя", "білі каштани", "стежина", "пісня про рушник" та інші. улюбленою у народі стала пісня "цвітуть осінні, тихі небеса", (музика о. білаша).
пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії а. малишка. його поетичне мислення завжди було взаємозв'язане з елементами народно-пісенної поетики. це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти а. малишка.
кращим твором пісенної спадщини поета с пісня "ранки солов'їні". ліричний герой пісні згадує ніжне кохання, яке впродовж життя тривожить душу і не забувається. закохані розійшлися в житті, але в серці живе надія на зустріч. надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. побудований па паралелізмі, він викликає чимало асоціацій. київ із квітучими каштанами й неспокійною дніпровською хвилею — це сама молодість.
душу і серце ліричного героя пісні "ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він зустрів в "краю придніпровськім". до коханої ліричний герой звертається найніжнішимн словами, порівнює її із "золотою веселкою", яку обов'язково називає "моя".
до кінофільму "літа молодії" була написана "пісня про рушник" (1959), яка давно вже стала народною. у цій пісні материнська любов помножена поетом на всі найніжніші почуття українських матерів, які "ночей не доспали", вчили своїх синів любити отчий край, тому не раз водили їх у "поля край села" (до речі, факт біографічний). випроводжаючи сина "на зорі" у "дорогу далеку", "на щастя, на долю", за традицією, мати дає йому найцінніший подарунок — "рушник вишива-ний". побажання матері синові передано дуже тонко, це побажання добра в невідомім краю:
ліричний образ матері створює поет за епітетів. усмішка у матері — незрадлива, ласкава. її очі — засмучені, хороші, блакитні. любов материнська— вірна.
буквально за 8 днів до смерті а. малишко написав свою лебедину пісню — "чому, сказати, й сам не ", — яка живе в народі під назвою "стежина". музику до неї створив пл. майборода. образ стежини, виведений у вірші а. малишка, наштовхує читача на роздуми про свою власну життєву дорогу. як пройшов її? чи не доводилося ходити манівцями, зійшовши із власної стежини, що починається "біля воріт" рідного дому? людське життя — ланцюг подій, що заставляє рухатися, йти вперед. тому стежині "нема кінця", як "й повороту теж нема".
у пісенній спадщині а. малишка є кілька "колискових", а також поетичні обробки народних пісень. він написав лібрето до опери "молода гвардія". у своїй книзі "думки про поезію" він писав: "для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона посестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. людина хоче з нею журитися і радуватися, мислити і працювати".
«Польова царіця», як ласкаво називає її Чіпка. Виростили, викохали її батьки, ні в чому не було відмови. Тому і весела, і жвава Галя, тому, як червоні яблука, налилися в неї щічки. Але що насправді діється у неї в душі, чи подобаються їй розбишацькі гульбища у рідній хаті, чи радіє вона, зустрічаючи чужі, ворожі злодійські обличчя? Ні, це не до вподоби розумній, допитливій дівчині, тому, зустрівши Чіпку, намагається відвернути його з цього шляху то погрозою, то ласкою. Вона кохає Чіпку, і кохання її вірне, чисте, але не погоджується вийти за нього заміж, якщо він не покине злодійське життя. Галя «лікувала» Чіпку своїм коханням, своєю вірою.
«Як ти увійшла до нас, то мов праведне сонце вступило в хату, немов нам очі розв’язала, світ повила рожевим квітом». Працьовита, весела, усьому дала вона лад, «де тільки рука її доторкалася або де око зиркнуло, — все те з хмурого, сумного прояснялося, ніби усміхалося». Галя полюбила матір Чіпки. Мотрю, бо для неї Чіпчина мати багато значить. Зійшлася Галя близько і з Христею, яка про неї каже: «Вже що багата та вродлива, а привітна та ввічлива до кожного». Припала до душі вона Христі, і ось вона вже її кума. Ось тут розкривається нова Галя. Галя, що до нестями любить дітей, хоч і не своїх. Каже вона: «Як буде дитина, то я, здається, з’їм або задавлю її, цілуючи та милуючи». Галя — це образ чесної, чуйної, веселої та лагідної жінки.
Все йде добре, але змінився Чіпка, пішов на слизький шлях, похмурніла Галя, усіма силами намагається до Чіппі, вернути його до попереднього життя і благаннями, і вмовлянням, і погрозами. Сама розбишацька дочка, вона не хоче миритися із злодійським життям Чіпки, бо її ніжній натурі противні зло, пограбування, вбивства. Тому трагічно й закінчує Галя своє життя: дізнавшись, що Чіпку забрано до поліції за вбивство та грабунки, вона повісилася. Не знесла її чесна душа загибелі усіх надій та сподівань на щасливе життя з коханим. Не «стало» коханого, змінилися його правдиві слова на розбишацькі дії — не стало і Галі.