М. Хвильовий – неперевершений майстер української новели, який створив у вітчизняному письменстві власний художній стиль, що став своєрідним поєднанням ліричної, романтичної і імпресіоністської новели. В середині двадцятих років минулого століття письменник став визнаним лідером тогочасного літературного покоління і віддзеркаленням гострої полемічної критики про напрямки розвитку української культури пореволюційної епохи. Саме М. Хвильовий розпочав дискусію у літературних колах 1925-1928 років, яка з часом справила великий влив на подальшу творчість митця.Специфічне світобачення М. Хвильового знайшло ідеальне втілення в індивідуальному художньому стилі письменника, що став основою психологічного, політичного і суспільного світу автора, стилю, завдяки якому письменникові вдалося торкатися у своїх творах найважливіших проблем, стилю світовідчуття.Покладена на історичний контекст літературна самобутність М. Хвильового стала чутливим індикатором, який був одночасно налаштований на образне відтворення і особливе сприйняття подій своєї доби: «Коли ти революціонер, ти не раз розколеш своє «я». Коли ж ти є обивателем і служиш у державній установі, об’єктивно ти маєш право вважати себе царем природи, але суб’єктивно ти все одно залишаєшся звичайнісінькою людиною».Попри те, що тогочасні літературознавці найчастіше імпресіонізм протиставляли експресіонізму, відповідно, як мистецтво художнього відображення мистецтву художнього вираження, в українській художній літературі 20-х років минулого століття і, зокрема, в творчості М. Хвильового, обидва модерністські напрямки між собою тісно переплітаються. Причина цього, скоріш усього, полягає в прагненні письменника відобразити незвичайну рухливість і складність внутрішнього світу людини, що характерно для письменників-імпресіоністів, а також у прагненні усвідомити гротеск, розірваність, навіть деяку фантастичність тогочасної дійсності, в якій доводилося жити сучасникам М. Хвильового, дійсності, яка відбиває експресіоністське світосприйняття.У будь-якому випадку, обидва літературних напрями, як і кожен окремо, втілені в новелах М. Хвильового, в умовах пореволюційної радянської дійсності були відвертим викликом «просвітянському» комуністичному реалізму і властивим йому тяжінням до ілюстративності і нормативності.Основу новелістичної творчості М. Хвильового становить усвідомлення автором ворожості, бездушності і байдужості до людини та оточуючого світу. Тому світ, у якому живуть герої письменника, зрушений соціальними катаклізмами зі звичних підвалин, хаотичний і калейдоскопічний. Він у М. Хвильового позбавлений внутрішньої логіки і стабільності, жорстокий і абсурдний. Герої письменника такий світ сприймають часом з фатальною покорою, часом зі страхом, часом з ненавистю, але завжди з великим душевним болем.
Я вирішила стати учителькою. Дехто може запитати чому? Скажу відверто: мені здається, що це дуже гарна професія, а ще тому, що я дуже люблю свою учительку. Учителька завжди в оточенні дітей, її діти люблять, вона для них як рідна мати. Учителька завжди до в навчанні, турбується про нас, наше здоров'я. Вона разом з нами і радіє, і переживає. Мені здається, що учителем може бути тільки добра людина, яка любить дітей і свою працю. Я теж мрію про тс, що буду в майбутньому любити свою професію. Але я знаю, що для того щоб стати учителем, треба гарно вчитися, багато знати. Тому я стараюся добре вчитися. Отже, після закінчення школи я мрію стати учителем. Буду допомагати дітям здобувати знання.
Повість Роксоляна писалася упродовж кількох років. Головними героями твору були Сулейман і Настя Лісовська. Настя, тепер зовуть її Хуррем, полонила Сулеймана своєю вродою, великим розумом та ніжністю. Він покохав її дуже сильно. Сулейман і Хуррем любили один одного і не забаром повинно бути весілля. Султан дарував їй багато прекрасних діадем. Незабаром після весілля Хуррем народила сина якого назвали Селім. Її щастю заздрили багато жінок з гарему. Багато людей зверталися до неї по до за спроведливістю і вона намагалася у всьому до Сулейман все більше і більше любив її ,радився з нею і ні в чому не відмовляв. У них народилися ще діти і кожне наступне народження дитини збагачувало їх кохання
