Конрад — незвичний хлопчик. І навідь не тому, що до пані Барлотті його приніс поштар у здоровезній бляшанці. А через те, що Конрад занадто чемний, слухняний, страшенно нудний і зовсім не має друзів. Тож пані Бартолотті та її сусідка дівчинка Кіті конче мають перетворити ідеальну дитину на нормального хлопчика. Хоча б для того, щоб Конрада не віддали іншим батькам… Для молодшого та середнього шкільного віку.
- Пан Егон побачив Конрада в блакитній шапочці з золотим дзвоником. Очі в нього були широко розплющені, рот розтулений, вуха червоні, мов буряк, русяве волосся, що вибилося з-під шапочки, розкуйовджене, а вказівний палець правої руки притиснутий до кінчика носа. Надзвичайно вродлива, мила, беззахисна дитина.
Пані Бартолотті — митець. Справжній митець! Її килими — мистецькі твори. Тому вони такі дорогі! Пані Бартолотті ткала найкращі і найбарвистіші в місті килими. В неї були молоді і старі дні. Пані Бартолотті нікому не казала скільки їй років, тому ніхто й не знав цього. І тому вона була різного віку. Пані Бартолотті звикла виконувати доручення й накази тільки після того, як почує «дитино моя». Справа в тому, що пані Бартолотті мала коника: страшенно любила різні купони, бланки замовлень, безкоштовні й дешеві пропозиції. А ще Солону яловичину пані Бартолотті любила ще дужче, ніж кукурудзяні палички.
Людина, поєднує в собі всі види протилежностей. Одним з них є характерність для людини колективності та індивідуальності. Будучи відокремленою особою, неможливо добитися успіху у житті, тому вона змушена бути частиною певного колективу, виконуючи завдання і правила, які не приносять задоволення.
Приклад такого випадку описав Володимир Дрозд у творі «Білий кінь Шептало». Використовуючи алегоричний образ коня, він покзав, як важко і тяжко часом буває людині. Необхідно визнати, що Шептало було непросто, бо відчував, що був не таким, як інші тяглові коні. Будучи білим конем, він розраховував на інше ставлення. Думав, що він заслуговує жити в красі, задоволенні і щасті. Хотів, щоб їм милувалися, а не змушували носити тяжкості і виконувати роботу. Кінь не любив, коли його били. Шептало не просто відчував біль, а приниження, зневажання прав. Ситуація сумна, бо згубила коня совість і бажання бути корисним. Кінь повернувся до того, хто його експлуатував, хоча міг би обійтися без людини.
Існує безліч неординарних і талановитих людей, які займаються тим, що їм не цікаво, не подобається. Вони у такому становищі, бо хочуть бути корисними. Але згодом бачать, що їх не цінують, експлуатують і ставляться негативно. Їм тяжко, адже вони добре знають, що у них талант і здібності, які у сфері їх діяльності настільки потрібні, як красиве забарвлення тягловому коню.
У творі В. Близнеця "Звук павутинки" Льоньку супроводжують його друзі, образи яких є символічними. Вимріяна постать Ніни відображає людську надію, а більш реальний герой - Адам - є символом життя і неминучої смерті.
Адам має справжню жагу до життя і не втрачає її до останньої миті свого життя. Він, знаючи що ось-ось помре від малокрів"я, все ще здатен сприймати природу і маленького мрійливого хлопчика, з його неосяжною фантазією.
Ніна є героїнею більш фантастичною, вона хоч і сприймається як звичайна людина, та для Льоні залишається загадкою: чи була вона на справді, чи він її вигадав. Вона справже втілення людської надії, теж загадкової і оповитої сплетінням реальності з фантастичним.
Читаючи твір Віктора Близнеця "Звук павутинки", я поринула у дивовижний світ, де реальне тісно сплітається з вигаданим і цим породжує певну рівновагу. Ця гармонія створює справжню красу, яка, на мою думку, має сили врятувати весь світ.
Найтонше цю красу, своїм серцем, сприймає маленький допитливий хлопчик Льонька. Його світ - це водночас викохана в мріях надія і така реальна і страшна смерть. В їх оточенні Льоня помічає найменший порух природи - звук павутинки. Це вже і є тією красою, що здатна милувати не тільки очі або слух, а й зазирає глибше - у саму душу.
Отже, найкращі фарби - це почуття людини, а природа - це картина, що ніби та павутинка сплітається з душею людини, непереможним творінням справжньої краси.
Вот