Як для мене, то осінь досить сумна пора. Наступають дощові дні, світла та тепла стає все менше, пробуджуватися треба рано, щоб не спізнитися до школи.
Але осінь має свої гарні моменти. По-перше, тішить те, що є вдосталь овочів та фруктів. Можна смачно поласувати свіжими яблуками, грушами, виноградом. По-друге, раді батьки, що важка праця на полях дала щедрий врожай. Домашні комори поповнились картоплею, морквою, буряком. По-третє, попри ранні пробудження кожен шкільний день приносить зустріч із друзями, однокласниками, вчителями. По-четверте, саме восени першого вересня відчуваю себе старшим. Адже переходжу в наступний клас.
Усім цим мені подобається осінь.
Осінь - це чудова пора року.
Восени збирають дозрілий врожай. Осінь розмальовує все різнобарвними фарбами. Листя на деревах стає жовто-багряним. Відлітають у вирій журавлі. Готуються до зими тварини. Роблять зручні нірки, готують запаси на зиму. Осінні перетворення зачаровують своїми барвами.
В осінню пору кличе нас до школи шкільний дзвоник. Щороку при зустрічі з однокласниками я відчуваю себе старшим на один рік. Ось тому мені подобається осінь.
Объяснение:
Марічка Гутенюк - кохана Івана. Надзвичайно добра дівчина. Вона віддана своїй коханій людині. В неї чудовий голос і вона гарно співає та складає пісні. Віддана, гарна, співоча, ніжна, палка,турботлива.
Палагна - дружина Івана- На відміну від ніжної, вразливої та романтичної Марічки, Палагна постає як доволі вульгарна, приземлена, меркантильна жінка.Між Іваном та Палагною немає кохання, лише тверезий розрахунок, це шлюб, продиктований суто господарськими потребами. Проте Палагна теж потребує любові, яку знаходить в обличчі сусіда, могутнього чарівника Юри.
Іван Палійчук- Іван дуже любив природу, завжди відчував глибокий духовний зв’язок із нею, з малих років був дуже вразливою дитиною з чутливою душею. Іван дуже відданий у коханні: покохавши один раз (Марічку), він не може її забути протягом усього життя.
2.На самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. З-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі — тік; за током — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. Зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. Не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. Хата хоч старенька, та чепурна, біла, — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті.
3.А й дитина ж то вийшла — на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне... Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. Другі діти жваві, — як дзиґа крутиться, на місці не всидить... Скажеш йому: дай те! дай друге! — як стріла пуститься... Чіпка, як його звали, — не такий, ні! Оце, було, Мотря чи Оришка скаже: «Подай, Чіпко, води!», або — ножа, або — веретено...» То він і почне: «А де ж воно лежить, чи стоїть?» Отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом подасть...
4. Виродок іде! — кричить, забачивши здалека Чіпку, білоголовий хлопчик. — Запорток! — підхопить другий. — Ходім до нього!
5. Такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою. Глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою — з самого споду до верху.
6. Закипіла в Чіпки у руках робота. Найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив; зійшло — як щітка! У косовицю став за косаря — викосив дванадцять копиць сіна. Є чим овечок узиму годувати. Настала жнива — місячної ночі жне. Розгорювався десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу; звозив хліб, поставив у току: отакі скирти понавертав!
Дивуються люди, що Чіпка до хазяйства такий удатний! А Чіпка, дивись, у же й хліб вимолотив, сама солома стоїть — завалив увесь город ожередами. Скоту нема. Продав Чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба, та восени купив корову на ярмарку.