Відповідь:
1) Чи йо у твору "Білий кінь Шептало" продовження (так. Це твір "Кінь Шептало на молочарні")
2) Чи можна вважати образ Шептвло алегоричним ? (Так. Він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, “як усі”.
)
3) Кому належать слова: Краще вдати скореного, ніж боротись і бути скореним насправді. (Шептало)
4) Чи згадуються в творі батьки Шептало?(Так.Запах трав на косогорі нагадав Шепталові дитинство, як він біг за матір’ю лошам-стригунцем, як мати розповідала йому про його дідів-прадідів — гордих білих коней, що гарцювали в цирку. )
5) Чи вважав кінь себе бунтівником, революціонером?( Ні, він не бунтував, не ліз під батіг, а тільки відставав щодня на півголови, на півкроку і озирався на конюха, вкладаючи в той погляд увесь розум білого коня: мовляв, ти ж знаєш, я не підведу, я інакший, ніж вони, нас з тобою таких тільки двоє...)
6) Як звали конюха?(Степан)
7) Навіщо в 1 частині завфермеру знадобилось привода конячину прислалти? (Бо назавтра свиням зелені нема.)
8) Чиї слова: Недаремно ж білим коням дано розум. Головне, щоб він, знав про свою білизну, а про чуже око краще лишитися колишнім.?(Шептало)
9) Чи вважав Шептало що має особливі стосунки з Степаном?(Так. Але для Степана він був не більше звичайного робочого коняки.)
10 Перелічіть основні проблеми твору.
(Проблематика «Білий кінь Шептало»
— людина в суспільстві;
— свобода і неволя;
— особистість і натовп;
— дійсність і мрія.
Відповідь:
1. Народження письменника. (Народився 5 грудня 1931 року в селянській родині.)
2. У роки голодомору і тоталітаризму. (У 1933 році родина Тютюнників голодувала, як і багато родин в Україні. Помер дідусь, Василь Февдулович Тютюнник. Сам майбутній письменник перестав ходити, говорити, сміятися. У 1937 році батька було заарештовано і відправлено етапом в Сибір.)
3. У родині дядька. (Після арешту батька Григора забрав дядько, Филимон Васильович Тютюнник. Він та його дружина працювали в школі на Донбасі. До небожа ставилися, як до рідного сина.)
4. Улюблені твори Тютюнника-школяра. (У 1938 році Григір пішов до першого класу української школи. Але клас було ліквідовано, і він опинився в першому класі російської школи. Любив і знав казки Пушкіна, найулюбленішою казкою був «Котигорошко», багато читав, серед улюблених книг — «Кобзар» Т. Шевченка,* «Під тихими вербами» Б.Грінченка, «Кайдашева сім’я»
І. Нечуя-Левицького, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного.)
5. У роки Великої Вітчизняної війни. (Упродовж 1942—1949 років жив на Полтавщині, повернувся до матері, яка мала іншу сім’ю. В 11 років сам пройшов з Донбасу на Полтавщину. У 1946 році вступив до Зіньківського робітничого училища, щоб мати якусь одежину і 700 грамів хліба. Саме ці 700 грамів врятували їх з матір’ю у голодний 1947 рік.)
6. Навчання в університеті. (П’ять років навчався в Київському університеті на філологічному факультеті. «Прочитав словник Грінченка. Переклав свої “Су- мерки” рідною мовою і з того часу почав писати українською».)
источник: «Захисник справедливості». Автобіографія Григора Тютюнника (складання плану статті підручника) - Твори | ЗНО
Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті «Гуси-лебеді летять» розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.
Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.
Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово «насіння» взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.
Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.