Українська література: Цитати про гроші, в коомедії сто тисяч

Цитати про гроші, в коомедії "сто тисяч"

👇

Ответ:

retul

24.11.2022

«Так я сібє видумал новую комерцію: хороший будєт гендель, ежели удастся…» (Невідомий) «Все він зна — тільки нічого не робе». (Роман — про Бонавентуру) «Жид — то діло, а Копач — морока». (Калитка) «Лупи та дай». (Калитка) «Страшно тілько без грошей, а з грішми… і чорт не брат». (Савка) «Товар нравиться — візьміть, не нравиться — не беріть. Ми не нуждаємся в покупателях…» (Невідомий) «Півобіда сам злопає і на перешкоді ділові стане…» (Калитка про Бонавентуру) «Хазяйственний мужик — велике діло». (Бонавентура — Калітці) «Вчений поки бога змалює, то чорта з’їсть». (Калитка) «Гроші — гроші всьому голова». (Калитка) «Обіцянка — цяцянка, а дурневі радість». (Калитка) «Вік живи, вік учись». (Бонавентура)

4,7(98 оценок)

Открыть все ответы

Ответ:

Kikikki

24.11.2022

На тему "Зустріч Ярославни з Ігорем".

Надеюсь подойдёт)

Объяснение:

Спільна рать Ігора Святославовича готується вирушити у похід. Народ і рать виголошують на честь князів славу. Ігор закликає воїнів на бій з ворогами Русі - ханами половецькими. Несподівано починається затемнення сонця. Усіх охоплює грізне передчуття лиха. Народ благає Ігоря не вирушати в похід. Але воля князя непохитна. Князь Ігор дає усім знак прощатися. З терема виходить його дружина Ярославна. Вона теж благає коханого чоловіка залишитися. Ігор заспокоює її та доручає оберігати свою ладу Володимиру Галицькому, брату Ярославни. На чолі з Ігорем рать виступає у похід.

4,8(36 оценок)

Ответ:

1миллионДаша11

24.11.2022

ЩЕДРИЙ ВЕЧIР

РОЗДIЛ ПЕРШИЙ

Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.

Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —

лiто,

лiтечко!..

Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.

А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..

Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:

— Вставай, Михайлику, вставай.

— Ма-мо, iще одну крапелиночку...

— Струси цю крапелиночку.

— Ой...

— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?

— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.

Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.

На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —

лiто,

лiтечко!

Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!

Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...

Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.

Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза

4,7(36 оценок)

Это интересно:

Семейная-жизнь

03.08.2021

Как избежать внематочной беременности...

Компьютеры-и-электроника

02.01.2020

Использование Wi-Fi Direct на Android: инструкция для начинающих...

Стиль-и-уход-за-собой

11.03.2022

5 простых шагов, как сделать маску для лица из алоэ вера...

Питомцы-и-животные