“Без дружби життя неповноцінне” – так нам кажуть люди. А чи справді без дружби життя не повноцінне
Так, життя без дружби справді неповноцінне. Без дружби людина щасливо не проживе, тому що друзі, з якими ти товаришуєш, відігрють велику роль у житті. Вони тебе підтримують, до Про дружбу складено дуже багато повістей, віршів, оповідань та інше. Хороший приклад показує Ніна Бічуя у своїй повісті “Шпага Славка Беркути”.
Головні герої цієї повісті – Славко Беркута та Юлько Ващук. Раніше Славко та Юлько дружили, але щось пішло не так, і це призвело до конфлікту. Далі був двобій між хлопцями під час тренерування фехтувальників. Тоді Беркута не думав, що його друг ніколи не займався фехтуванням, він думав, як довести йому, що не все дається легко в житті. Згодом шпага Славка зламалася, ненароком заціпивши коліно Юлька, і Юлько потрапив в лікарню. Ващук після цього всього підмовив місцевих покидьків побити колишнього друга, але план провалився. Опинившись в поліції, “друг” назвався Славковим іменем. Також раніше Беркуту звинувачували в одному злочині, якого він абсолютно не коїв. Хлопця у тяжкі часи підтримували та розуміли однокласники, Лілі Теслюк, батьки та тренер. Закінчилося все це тим, що Беркута виграв шкільний суд та з нього всі звинувачення були скасовані.
Ось ця повість нам довела, що підтримка друзів дуже важлива у нашому житті.
Объяснение:
З давнiх часiв лiтература i, зокрема, поезiя вiдiгравала важливу роль в життi людей. Змалку дитина чує колисковi, народнi пiснi, вiршi, якi протягом вiкiв створювали справжнi майстри слова. Ми можемо не помiчати цього, але поезiя супроводжує весь наш життєвий шлях. Саме тому всiх поетiв так хвилює тема призначення поета i поезiï.
Леся Украïнка, украïнська поетеса, вiдома далеко за межами нашоï Батькiвщини, в 1893 роцi написала поему "Давня казка". Хоча цей твiр написаний досить просто для сприйняття, проблеми, яких торкається авторка, простими не назвеш. У центрi поеми Леся Украïнка зобразила поета, який у своïх пiснях висловлює найзаповiтнiшi мрiï народу про волю та щастя. Простi люди любили й поважали поета:
I не був поет самотнiм, - До його малоï хати
Раз у раз ходила молодь
Пiснi-слова вислухати.
З такоï поваги та любовi народу до спiвця можна зробити висновки, що той був дуже талановитий. А одного разу поет навiть написав серенаду на замовлення лицаря Бертольдо, за до якоï багач завоював серце своєï коханоï. Але не тiльки для Бертольдо вiршi поета вiдiгравали велику роль. У них розповiдалося про народне життя, тому весь народ запам'ятовував та повторював цi вiршi.
... Спiвцi по мiстi ходять I пiснями люд морочать, Все про рiвнiсть i про волю
У пiснях вони торочать.
Вже й по тюрмах ïх саджають,
Та нiщо не помагає,
ïх пiснi iдуть по людях,
Всяк пiснi тi переймає. За сюжетом поеми, лицар Бертольдо з вiйськом вирiшив захопити неприступнi мури одного з мiст. Але мiсто було могутнiм, а воïни Бертольдо вже втомилися. У цей час перед вiйськом вийшли спiвцi та заспiвали пiсню, написану головним героєм - поетом. Слова цiєï пiснi так надихнули воïнiв, що вони продовжили боротьбу та захопили неприступне мiсто. Бертольдо пообiцяв поетовi велику нагороду, але вчинив безчесно та обiцянку свою не виконав. Втiм, поет не потребував якоïсь матерiальноï нагороди за своï вiршi, тому що ця велика людина була здатна на самопожертву заради iнших. Вiн знав: що б з ним не сталося, його вiршi будуть жити вiчно. Навiть пiд час перебування у в'язницi поет вiдчував, що його думка лишилася на волi:
Та й в темницi буду вiльний, - Маю думи-чарiвницi, Що для них немає в свiтi Нi застави, нi границi. I мого прудкого слова Не затримає темниця, Полетить воно по свiтi, Наче тая вiльна птиця.
На жаль, за життя поета його мрiя про вiльне життя народу не здiйснилася, проте народ пам'ятав його та його творчiсть.
Тема призначення поета i поезiï - ось основа поеми Лесi Украïнки "Давня казка". Авторка переконливо доводить нам, що можливостi правдивого поетичного слова безмежнi. Для справжнього поета головне - не матерiальний свiт та його перевага, а свобода слова та вiльнiсть думки.
«…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, З. Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота».