Пісня супроводжує український народ протягом усієї історії його існування. У часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня допомагала людям. У ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. У радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. Пісня допомагала в праці та в дорозі. Мабуть, така співуча в нас українська душа.
Є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. У ній розповідається про те, що Господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. Мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. Та пісня, пообіцяв Господь, до людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло.
В українських народних піснях живе вся історія нашого буття. У них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. Вони нікого не залишають байдужими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. У наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. Без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів. От як пише про те І. Драч:
А пісня - це душа. З усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша —
Чим глибше пісня, тим ясніш душа.
Народну пісню треба берегти, бо в ній – невичерпні багатства душі цілого народу.
Цитати до образу Грицька Чупруненка з роману "Хіба ревуть воли як ясла повні "
Зовнішність та перше знайомство з читачем: "Ось приходить і другий підпасач - Грицько, Чупрунів син, хлопчик однакових з Чіпкою літ, та не кращих, видно, й достатків... На йому сорочка чорна-чорна, полотна не знать, да ще й порвана; штаненята - саме гноття висить на очкурі - позасукувані аж за коліна".
Виховання:"Грицько - козачий син, сирота. Після смерті батька та матері (вони під холеру померли обоє одного-таки й року) громада оддала сироту далекій родичці - вдові Вовчисі; а як піднявся хлопець на ноги, то дід узяв його до себе в поміч коло отари".
Байдужість:"...сидів, рота роззявивши, коли дід повідав, що пани знову забирають його до двору, і не журився долею Уласа ".
Після одруження: "І стали вони між людьми поважними хазяїнами, чесними, робочими людьми, добрими сусідами, навдивовижу парою".
Мріє про багатство: "Купивши ґрунт, почув себе Грицько зараз іншим… зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда ".
Дворянство як міф про краще життя. Мрії про краще життя виникла з появою людства. Навіть зараз, коли ми маємо так багато, чомусь прагнемо кращого. Це не дивно, бо так влаштована людина. Деякі прагнення людства залишились незмінними, а дещо зникло назавжди. Вже не зустрінеш шукача найкращих черевичків для коханої в самої цариці, не побачиш людину, яка хоче мати титул дворянина. А от шляхтич Мартин Боруля, головний герой комедії І. Карпенка-Карого, колись спав і бачив себе дворянином.