здавна люди замислювалися над тим, що таке щастя. дехто мріє про пригоди й подорожі, хтось хоче мати вірних друзів, мрія деяких — бути відомим спортсменом, співаком або стилістом, деякі мріють про красиве вбрання, сучасну техніку, модні розваги. історія павлуся з оповідання о. стороженка "скарб" показує, що неробство й сите життя — це ще не щастя. не може бути щасливою та людина, котра не зігріває своїм теплом інших, безцільно й безглуздо проживає свій вік. хоч і таланило в усьому павлусеві, але його щастя я б, наприклад, не захоті
у батьків павлуся всього обуло доволі, свого сина вони шанували й пестили, виконували все, що той забажає, не давали й порошинці впасти. ось павлусь уже парубок: гладкий, опецькуватий, з білими й ніжними руками, які ніколи не знали роботи. якось уночі павлусь захотів меду. мати побігла по селу шукати, ледве випросила. прибігла, а синок уже й спить. через той мед занедужала мати, й не стало її, а невдовзі помер і батько. а павлусеві все одно добре: за ним стали доглядати наймит і наймичка. щастя, як горох, так і сипалося на парубка. у господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою. павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що на вечорниці йти. якось на зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. вирішили запросити павла, щоб він пішов із ними на щастя. той не "хотів і сказав, що як бог дасть, то й у вікно вкине. ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. аж бачать — лежить здохлий хорт. вирішили жартома вкинути його павлові у вікно. так і зробили. кинули собаку, а з нього як просипляться дукати! парубки хотіли забрати, а наймит не дав. і павлусь сказав, що це йому бог у вікно вкинув, як він і казав. і після цього щастя не залишало павлуся: знайшлася хороша дівчина, одружилися вони, народилися у них гарні діточки.
Иногда я сомневаюсь в виртуозности водителя. Когда мы, двое очаровательных мужчин, я и приемыш, путешествуем по городу, я сомневаюсь во всем. Я сомневаюсь в том, что цветочные горшки не па а дворняги не кидаются на людей, я сомневаюсь в том, что оборванный в месяце провод телеграфного столба не бьет током, а канализационные люки не проваливаются, открывая кипящую тьму. Мы бережемся всего. Мальчик доверяет мне, разве я вправе его подвести?В том числе я сомневаюсь в виртуозности водителя маршрутки. Но сказать, что я сомневаюсь, мало. Ужас, схожий с предрвотными ощущениями, сводит мои небритые скулы, и руки мои прижимают трехлетнее с цыплячьими косточками тело, и пальцы мои касаются его рук, мочек ушей, лба, я убеждаюсь, что он тёплый, родной, мой, здесь, рядом, на коленях, единственный, неповторимый, смешной, строгий, и он отводит мою руку недовольно — я мешаю ему смотреть, как течет.Мы едем по мосту...
Вічні істини на світі, безумовно, є, і в цьому можна переконатися, ще раз перечитавши твори Григорія Сковороди - славетного українського просвітителя-гуманіста, мандрівного філософа, поета, письменника та педагога, що жив у 18-му сторіччі.
Ще давньогрецькими філософами закликали сучасників «пізнай себе самого», а Григорій Сковорода цю ідею розвинув далі. Він стверджував, що пізнати себе треба для того, щоб виявити свої здібності, усвідомити свої особливості характеру, фізичні й розумові можливості. В свою чергу, це потрібно для того, щоб обрати «сродну працю» - відповідний рід трудової діяльності, який найбільше підходить даній людині, що є важливою умовою щастя. З цією думкою і зараз, через більш ніж двісті років, не посперечаєшся - все так і є.
Григорій Сковорода вважав природу основою життя людини, головною життєвою силою. На думку Сковороди, для людини надзвичайно важлива свобода. Він стверджував, що справжню цінність людини визначають її внутрішні якості, такі як розум, великодушність, милосердя, справедливість, а не зовнішні, наприклад, багатство. І хто з цим не погодиться зараз?
"Святість життя полягає в робленні добра людям", - писав Сковорода. З служителями культу, однак, у нього були складні відносини, бо Сковорода не любив лицемірства. Він спирався у своїй філософії на Біблію, але повставав проти мертвої церковної схоластики. Сковорода стверджував: "Вірити в Бога не значить — вірити в Його існування, а значить — віддатися Йому та жити за Його законом." Це було правдою за його життя і є правдою тепер, як і ща багато ідей, що були виказані цим великим філософом.
здавна люди замислювалися над тим, що таке щастя. дехто мріє про пригоди й подорожі, хтось хоче мати вірних друзів, мрія деяких — бути відомим спортсменом, співаком або стилістом, деякі мріють про красиве вбрання, сучасну техніку, модні розваги. історія павлуся з оповідання о. стороженка "скарб" показує, що неробство й сите життя — це ще не щастя. не може бути щасливою та людина, котра не зігріває своїм теплом інших, безцільно й безглуздо проживає свій вік. хоч і таланило в усьому павлусеві, але його щастя я б, наприклад, не захоті
у батьків павлуся всього обуло доволі, свого сина вони шанували й пестили, виконували все, що той забажає, не давали й порошинці впасти. ось павлусь уже парубок: гладкий, опецькуватий, з білими й ніжними руками, які ніколи не знали роботи. якось уночі павлусь захотів меду. мати побігла по селу шукати, ледве випросила. прибігла, а синок уже й спить. через той мед занедужала мати, й не стало її, а невдовзі помер і батько. а павлусеві все одно добре: за ним стали доглядати наймит і наймичка. щастя, як горох, так і сипалося на парубка. у господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою. павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що на вечорниці йти. якось на зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. вирішили запросити павла, щоб він пішов із ними на щастя. той не "хотів і сказав, що як бог дасть, то й у вікно вкине. ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. аж бачать — лежить здохлий хорт. вирішили жартома вкинути його павлові у вікно. так і зробили. кинули собаку, а з нього як просипляться дукати! парубки хотіли забрати, а наймит не дав. і павлусь сказав, що це йому бог у вікно вкинув, як він і казав. і після цього щастя не залишало павлуся: знайшлася хороша дівчина, одружилися вони, народилися у них гарні діточки.