Головним персонажем твору Галини Малик є дівчинка Галя – школярка, яку всі називають Аля. Перший Недорадник — головний негативний персонаж казки. Він опинився в Недоладії через те, що Аля не домалювала йому голову. А без голови він не міг стати королем. Заздрість до Недороля зробила Недорадника жорстоким — він відрубав людям голови лише задля того, щоб знайти таку, на яку потім можна надіти корону. Жага влади стала метою його існування. Коли Аля повернулась додому і домалювала йому голову, він назавжди зник з Недоладії, але залишився намальованим на портреті в її кімнаті. Недороль Десятий — правитель Недоладії. Він не поганий, але занадто м’який, як для короля, тому й не має потрібного авторитету. Саме тому Перший Недорадник робить що хоче, а Недороль йому не забороняє (навіть убивати людей!), бо дуже боїться, що той відбере в нього корону. Але він допомагає Алі, тому що розуміє, що вона — його єдиний шанс позбавитись суперника. Недочеревик — спритний, магічний, дивний. Недочеревик — персонаж нейтральний, тому що він не підтримує ні Алю, ні Недорадника. Він лише робить свою справу — стежить за тими, хто чогось не доробляє і притягує їх та їхні «вироби» в Недоладію. Усі герої потрапляють у цю країну завдяки йому. Недолацько – негарний, доброзичливий, привітний. Недоладька не домалював один хлопчик, тому він мав дивну зовнішність. Голову прикрашав шкіряний капелюшок з півнячою пір’їною збоку, капелюшок сидів криво, лівого вуха зовсім не було, очі на місці, зате одне більше, а друге — менше, ніс набік скривлений, губи перекошені, навіть ямочка на підборідді не на своєму місці, а майже біля вуха, губи весело всміхалися, очі дивилися лагідно, а обличчя було відкритим і добродушним , кремезний, широкоплечий хлопчина, стояв він, нахилившись набік, бо ліва нога в нього була коротша від правої. Його ім’я відповідало його дивній зовнішності, яким його зобразив хлопчик. Проте він був люб’язним, товариським, добрим, допоміг Алі. Недоладько — людина, яка любить свою країну, бажає їй кращої долі: «Доробимо все, що в нас ще не дороблено. І заживемо на славу! Адже це наша Батьківщина» Недоштанник – незадоволений, роздратований, товстий. Недопопелюшка – недомальована роботяща та добра дівчинка з відомої казки; ризикована, доброзичлива, має добре серце, співчутлива Інші персонажі, на кшталт годинникаря Недожденя, гвардійця Недобороди та інших Недоладян, допомагають Алі на шляху до пошуків дороги додому
Відповідь:
Цитатна характеристика тітки Марини “— Лежи, лежи, — придержала його тітка Марина. — Куди ж ти підеш отакий-о немічний. Підчинишся трохи, тоді й підеш. Лежи, а я тобі молочка сходжу напитаю. Як їсти схочеш, бери, ось я поклала на стільці, їж. Тільки гляди ж не вставай.” “Незабаром повернулася тітка Марина, весела, рум’я нощока, очі сміються. В руках вона тримала маленьке жовте глеченя з квітками по боках, над вінцями в нього біліла шапочка молочної піни. — Таки встав? — здивувалася і високо, — ялиночкою підняла брови (вона і в дорозі піднімала їх так, коли дивувалася). — Ну й меткий! У вас там на шахтах що — всі такі? І в дворі він уже, бачу, хазяйнував. Хіба ж можна отакому хворому — і за роботу? Тобі ще лежати та лежати.” “Тітка Марина поставила глек з молоком на лаву і подивилася на Климка спершу злякано, потім обличчя їй жалібно скривилося, очі набралися слізьми. — А може б, ти, синочку, в мене зостався, га? — спитала вона невпевнено. — Назовсім. До кого ж тобі туди йти? Це я ще дорогою подумала, та зразу не сказала: бачу ж — хворе хлопченя… А вчителька з дитинкою якось переб’ється, серед людей же… Я тебе вдягла б як слід і взула, їсти в мене, хвалити бога, є що — німці до нас тільки .вряди-годи заскакують, то ще й не обібрали, глуша в нас тут. А прийде дядько Петро, чоловік мій, з війни — хай там його, козака, смерть обминає — жити мемо втрьох, будеш нам за рідного сина… В школу тебе оддамо… Га? — В очах у неї світилася надія і ще щось таке ласкаве, чого Климко не міг збагнути. Йому тільки дуже шкода стало тітки, і він сказав: — Я прийду до вас, тітонько Марино. Як тільки не стане в нас голоду, так і прийду або приїду. А зараз треба мені назад, мене там ждуть…” “Тітка Марина подала клунок, заплакала тихо, поцілувала Климка, зросивши слізьми йому щоки, і зашепотіла гаряче: — Прощай, синочку… Так хотілося мені тебе зостави ти в себе, такий ти мені любий став, як ішли тоді з города, як хворів, — серця б тобі увірвала… Приїжджай… Пішки не йди — далеко… А приїжджай… — Я не забуду вас, тьотю Марино, — надломленим голосом сказав Климко. — Я вам… я приїду… Чесне слово! — Паровоз тоненько свиснув. Тітка ще раз поцілувала Климка…”
Джерело: https://dovidka.biz.ua/klimko-tsitatna-harakteristika/
Пояснення:
Спати—діслово,стоїть у неозначеній формі,доконаний вид,неперехідне.