Із наведених речень утворити речення із безсполучниковим та сполучниковим підрядним зв’язком. За хмарами куталось сонце. Воно зрідка опускало під край неба імлав тки. Тоді земля трималась на них мов колиска.
Історія пишеться людьми. Вона ж і відбувається в людях. Окрім центральних персонажів роману, у ньому згадуються і деякі відомі історичні постаті, другорядні з точки зору розвитку любовної колізії і зовсім не другорядні з погляду створення ще одного важливого образу — образу України. Він присутній вже і в першій частині роману. Маруся як символ народного поета і співця, полтавський козацький полк, сама Полтава — один із осередків вільнолюбного лицарського духу — все це також Україна. Але збагачується, стає масштабним її образ саме тоді, коли Чураївна виходить за межі "маленької батьківщини" — свого рідного міста. Мандрівка робить гострішим і проникливішим зір, а побачене дає простір почуттям і роздумам. Маруся зупиняється у подиві перед красою рідного краю:
Діалог 1. Марія та Оксана посварилися через те, що Оксана не схотіла до Марії виконати домашнє завдання. Наступного дня Оксана підійшла до подружки та сказала: - Даруй, Маріє, що відволікаю, але мені хочеться перед тобою вибачитись. Я була неправа, коли не схотіла до тобі з домашнім завданням. - Нічого, Оксанко, я не ображаюсь. - Давай сьогодні ввечрі підемо до мене та я поясню тобі новий матеріал? - Дуже дякую, з задоволенням!
Діалог 2. Михайлик їхав у трамваї в школу та випадково штовхнув жінку, що стояла поряд: - Я дуже пере , що сталася така прикрість. Вам не боляче? - Все нормально, з кожним може статись. - Дякую за розуміння.
Історія пишеться людьми. Вона ж і відбувається в людях. Окрім центральних персонажів роману, у ньому згадуються і деякі відомі історичні постаті, другорядні з точки зору розвитку любовної колізії і зовсім не другорядні з погляду створення ще одного важливого образу — образу України. Він присутній вже і в першій частині роману. Маруся як символ народного поета і співця, полтавський козацький полк, сама Полтава — один із осередків вільнолюбного лицарського духу — все це також Україна. Але збагачується, стає масштабним її образ саме тоді, коли Чураївна виходить за межі "маленької батьківщини" — свого рідного міста. Мандрівка робить гострішим і проникливішим зір, а побачене дає простір почуттям і роздумам. Маруся зупиняється у подиві перед красою рідного краю: