Українська мова – це душа народу,А український народ без мови не народ. (В.Сосюра). Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це мова…Рідна українська мова! “ В ній мудрість і пам’ять тисячоліть. У ній щирість, радощі й печаль народу, його труд і піт, кров і сміх. Запашна, співуча, гнучка, сповнена музики і квіткових пахощів, вона встала з колін, як піднялася й наша Україна. Проголошення незалежності дало право зайняти українській культурі належне їй місце. А основою, джерелом культури є мова. І той, хто не знає української мови або цурається її, прирікає себе на злиденність душі. У всі віки, у всі часи, на всіх перехрестях історії українська мова була тим скарбом народу, який нічим не можна замінити. Українська мова – це серце нації, а нація має своє обличчя, свій характер,свою культуру, мораль, честь і гідність, свої святощі, своє минуле, теперішнє і майбутнє. Україна та її культура радіють своєму відродженню. Тисячі українців пройшли через сталінські репресії, а особливо каральний меч тоталітарного режиму вдарив по інтелігенції – поетах і письменниках, вчених та і простого люду. Їх переслідували за вільнодумство й любов до рідної землі і коханої української мови. Серед тих хто віддав своє життя за незалежність України, за рідну українську мову був і Василь Стус. В ім’я майбутньої України і вільного розвитку її мови терпіли знущання і стратили життя “на соловках, магаданах, у сибірах” багато наших співвітчизників, наших українських людей …Ці люди були патріотами своєї землі, народу, захисниками української мови – М.Семенко, М.Зеров, Є.Плужник, М.Куліш, В.Підмогильний та багато інших… Своїм ідеям, релігії, яку обрали, вони служили до кінця. Дуже прикро стає, коли доводиться бачити зневажливе ставлення до рідної української мови. Серед людей панує збіднений жаргон російської мови, часто чується лайка, а це є одним із свідчень духовної кризи суспільства. Проте душа щемить і боляче від того, що зневажають українську мову ті покручі, що говорять “суржиком”, кому байдужий статус української мови, хто ладен забути своє рідне у бездумній гонитві за західним зразком: “Хай хоч гірше – аби інше”. Незнання історії України, народних традицій і обрядів, погане або ніяке володіння українською мовою – ось те підґрунтя, на якому проростають паростки національного нігілізму. І сьогодні багато хто з пересічних громадян (та і серед високих посадовців) на догоду чиновникам різного рангу, заради власного благополуччя поспішили зрадити Україну, рідне слово, українську мову, свою людську гідність, слухняно виконуючи вказівки та сценарій кремля… Тому ми надто завинили перед українською мовою, нам треба, “як парость виноградної лози”, її шанувати. Думаю ще не пізно попросити пробачення у української мови. Вона як мати, простить своїх “заблуканих ” дітей. У всіх цивілізованих країнах державну мову шанують, поважають і всіляко сприяють її розвитку! А що можемо ми, українці, зробити для того, щоб наша українська мова стала такою ж шанованою, як інші державні мови в більшості країн світу? Гадаю, насамперед слід українську мову захищати від ерозії, а духовну культуру людини – від обміління. Захищаючи сьогодні українську мову, ми беремо під захист свободу думки, вільний доступ до живої скарбниці нашої пам’яті. Дбати про українську державну мову – це справа совісті сучасної людини. І доти, доки ми зневажатимемо себе(бо зневага до своєї державної мови – це зневага до себе), доти в нас житиме психологія не господаря, а наймита і принцип “моя хата скраю – нічого не знаю”, годі сподіватися, що відбудуться зміни на краще. Якби нас усіх навчили вклонятися рідному порогові, рідній українській мові, бути щирим у ставленні до своїх друзів, чуйними до болю і страждань інших, може, тоді не втратили б ми зібраної нашими пращурами духовної спадщини і були б добрішими та милосерднішими. Я вірю, що настане час, коли ми нарешті зрозуміємо, що живемо на величній землі – Україні, і на ній має зацвісти рідна мова – українська. Попри всі випробування і труднощі ми вистоїмо, бо ми - український народ. Коли забув ти рідну українську мову, Яка б та мова не була – Ти втратив корінь і основу, Ти обчухрав себе дотла. (Д.Білоус).
Національний заповідник хортиця - це не просто найбільший острів на дніпрі, але і унікальний природний та історичний комплекс. унікальність цього місця широко визнана, в 2007 році хортиця була названа одним із "семи див україни".природа острова вражає своєю красою. на порівняно невеликій його площі (довжина хортиці становить 12 км, а ширина - в середньому 2,5 км) є свої степи, луки, дубові та хвойні ліси. завдяки особливим мікрокліматичним умовам, які виникли через велику кількість сонця, прісної води і сухого повітря, флора острова істотно відрізняється від материкової.але найбільш цікава хортиця саме з історичної точки зору, адже її історія овіяна далекого минулого. ця територія споконвіку була відома людині. дивіться фото: сорочинський ярмарок - найбільший та найколоритніший ярмарок україниперші мешканці з'явилися на острові вже в епоху палеоліту і мезоліту, а перші досліджені поселення належать до епохи бронзи (iii-ii тис. до н. від яких залишилися численні поховання, городища та культові споруди. збереглися на острові декілька стародавніх святилищ у вигляді кам'яних закладок, що датуються ii тисячоліттям до нашої ери.з vii по iii століття до н.е. на острові жили скіфи. збереглося тут унікальне святилище у вигляді круглої кам'яної закладки в сосновому лісі недалеко від чорної скелі, що датується v-iv ст. до нашої ери.нерозривно пов'язана історія хортиці з київською руссю. за однією з версій, саме тут у 972 році загинув в бою з печенігами князь святослав. підтвердженням цьому можуть служити знайдені на острові при будівництві дніпрогес давньоруські мечі x століття.але найяскравіші події в історії хортиці пов'язані, безумовно, з запорізькими козаками, адже саме тут знаходилося славетне козацьке укріплення - запорізька січ. читайте також: батурин - легендарна гетьманська столицяперші укріплення з'явилися тут ще в 1556 році. з цього часу протягом кількох століть хортиця залишалася одним з головних центрів українських козаків. дивно, але деякі з укріплень збереглися до наших днів і приваблюють щороку сотні тисяч туристів. hortica.zp.uaзапорізька січ на хортиці дозволяє доторкнутися до історії найпопулярнішим серед відвідувачів є історико-культурний комплекс "запорізька січ", що відтворює образ козацької столиці й атмосферу часів козацтва. тут зібрані воєдино найцікавіші елементи архітектури, культури, побуту і життя запорізьких козаків.січ на хортиці побудована за образом справжньої січі, тут присутні всі елементи січей, які існували. навколо комплексу розташовані захисні фортифікаційні укріплення: високий вал, глибокий рів і огорожа у вигляді дерев'яного частоколу.мандрівка у "запорізьку січ" дозволяє доторкнутися до славного минулого україни, залишає незабутні враження завдяки унікальній атмосфері та історичному духу козацтва. "острів-музей - просто фантастика. було враження, ніби я поринула в епоху і культуру, пов'язану з історією запорізького козацтва. ще мене вразили ікони в церкві, виконані відомим запорізьким художником валерієм булатом. від цих ікон йде божественне світло. все-все на острові прекрасно", - пише на одному з сайтів користувач під іменем людмила, яка відвідала хортицю. дивіться фото: херсонес таврійський - подорож в античністьцікаво, що на острові є дев'ять селищ, в яких проживає майже дві тисячі людей. але з них тільки три селища знаходяться на і міста запоріжжя, інші юридично не належать нікому, а десятки гектарів острова зайняті незаконними забудовами. hortica.zp.uaхортиця вабить красою своєї природи як дістатися? острів хортиця знаходиться поруч з містом запоріжжя. тому краще всього добиратися до запоріжжя поїздом або автобусом, а з міста на хортицю регулярно ходить громадський транспорт - з залізничного вокзалу сюди можна доїхати маршрутками №№55 і 56. з автовокзалу на хортицю можна дістатися маршрутними таксі з тими ж номерами.
