Останнім часом я помітила, що мої однокласники мало звертають увагу на добрі чи погані вчинки наших однолітків. Та стався один випадок, який змусив і мене, і моїх ровесників замислитися над тим, що сталося.
Я відвідую заняття школи карате. Стало відомо, що Ігор П. із нашої групи дуже сильно вдарив дівчинку — однокласницю. Ми знали, що за Ігорем давно закріпилася слава першого бешкетника в школі. Але щоб ось так... Тренер довго розмовляв із батьками Ігоря й дівчинки, а потім було прийняте рішення.
На одне з тренувань прийшли батьки обох сторін. Ми вишикувалися в дві шеренги. Ігор роздягнувся до пояса й пройшов через наш стрій, а ми, доторкаючись до нього своїми поясами, висловлювали своє обурення. Ігор плакав. Йому не було боляче, він плакав від сорому за свій вчинок. Далі він підійшов і вибачився перед усіма: перед дівчинкою, її батьками, своїми батьками, перед тренером, і перед кожним із нас. Я думаю, що це буде йому уроком на все життя. Ігор після цього дуже змінився, навіть сам став зупиняти бешкетників, які негідно поводили себе в школі.
Моя кімната невелика, але дуже затишна. мені дуже приємно і зручно тут, бо є все, що мені необхідно. кімната квадратної форми, дуже світла, тому що велике вікно виходить на південь. перед вікном стоїть тасьмовий стіл з настільною лампою, поряд з нею — підставка для ручок і олівців. у шухлядах столу я зберігаю зошити та інші шкільні речі. біля столу — стілець, на якому я сиджу, коли роблю є завдання. коло правої стіни поряд зі столом — книжкові полиці з моїми улюбленими книжками і шкільними підручниками. далі — шафа для одягу. з іншого боку вікна розташований мій спортивний куточок — шведська стінка, поперечина, на якій можна підтягуватися, щоб тренувати руки, а також шкіряна боксерська "груша". тут я роблю ранкову зарядку. біля цієї ж стіни стоїть моє ліжко, точніше, розкладений диван. коли до мене приходять друзі, його можна скласти, щоб зручно було сидіти. на стіні над диваном висить невеличкий килим. постільна білизна зберігається в комоді, що стоїть у кутку. на комоді сидять мої пухнасті м'які друзі: ведмедик, заєць та собака з одним вухом. на стіні над комодом — кілька моїх малюнків. на підлозі лежить килим сіро-зеленого кольору. шпалери на стінах кімнати світло-зелені, меблі зі світлого дерева. ось такий у мене в кімнаті інтер'єр.
Останнім часом я помітила, що мої однокласники мало звертають увагу на добрі чи погані вчинки наших однолітків. Та стався один випадок, який змусив і мене, і моїх ровесників замислитися над тим, що сталося.
Я відвідую заняття школи карате. Стало відомо, що Ігор П. із нашої групи дуже сильно вдарив дівчинку — однокласницю. Ми знали, що за Ігорем давно закріпилася слава першого бешкетника в школі. Але щоб ось так... Тренер довго розмовляв із батьками Ігоря й дівчинки, а потім було прийняте рішення.
На одне з тренувань прийшли батьки обох сторін. Ми вишикувалися в дві шеренги. Ігор роздягнувся до пояса й пройшов через наш стрій, а ми, доторкаючись до нього своїми поясами, висловлювали своє обурення. Ігор плакав. Йому не було боляче, він плакав від сорому за свій вчинок. Далі він підійшов і вибачився перед усіма: перед дівчинкою, її батьками, своїми батьками, перед тренером, і перед кожним із нас. Я думаю, що це буде йому уроком на все життя. Ігор після цього дуже змінився, навіть сам став зупиняти бешкетників, які негідно поводили себе в школі.