В наш час комп ютерізації, може здатися, що книжки більше не потрібні. Різну інформацію майже без проблем можна знайти в інтернеті.
Але не можна забувати , по-перше, що які б захищені не були екрани моніторів, вони все одно шкідливі для очей. По- друге, що може зрівнятися з почуттям відкриття, коли у твоїх руках з являється новенька книжка. Ще пахуча від друкарської фарби.
А по-третє, ніхто не каже, що не потрібно користуватися інтернетом. Іноді неможливо знайти книгу ні на полицях бібліотек, ні у магазинах. Тоді, дійсно, комп ютер-непогана заміна.
Але все ж таки, книжка-краще джерело знань. Бо в ній лише те, що автор бажав нам сказати. І ніяких реклам та непотрібних сайтів, без яких неможливо навіть уявити інтернет.
Слово рідне, мово рідна…
Мова — це душа народу. Це проста і разом з тим правдива істина. Якщо забувається мова, то народ, який користувався цією мовою, зникає, але не фізично, а морально. Українська мова — одна з найкрасивіших і милозвучніших мов світу. Багато різних письменників з усього світу прославляють українську мову. Ось деякі вислови з цього приводу: «Мова — це зброя», «Не бійтесь заглядати у словник, це пишний яр, а не сумне провалля». Художню культуру людства, його мораль і естетику український народ збагатив своїми історичними піснями і думами. Українські пісні і думи — це національний епос, у якому відбилася історична пам’ять народу, його національна свідомість. «Українська пісня — це геніальна поетична біографія українського народу», — сказав Олександр Довженко. Ми винні втратити таку гарну мову, бо світ втратить одну з кращих перлин свого скарбу.