Наш світ досить жорстокий. Тим, хто нас оточує, часто потрібні елементарна підтримка або співчуття, треба лише озирнутися навколо. Хіба складе великих труднощів до старому перейти на інший бік вулиці через гучну магістраль, поступитися місцем інваліду, пропустити поза чергою жінку з дитиною? Іноді наша рука потрібна перехожому, що послизнувся в ожеледь. Наша небайдужість позбавить дівчину від нав’язливого хулігана, а добре слово — підбадьорить пригніченого друга.
Хіба складно сходити в аптеку за ліками для сусіда, розділити з кимось його горе, підставити плече у важку хвилину? Навколо багато людей, які потребують нашої до та захисту. Головне — не проходити повз, потупивши погляд…
На мою думку, правильне і перше, і друге твердження. Адже справжній друг має і допомагати, і радіти за тебе. Та якщо у тебе все-таки є такий чудовий друг, то теж потрібно намагатися дотримуватися цих правил. Бо той, хто не до в тяжку хвилину, той автоматично перестає бути другом. А якщо не радіти за чужі успіхи, то зі сторони може здатися, що ти просто заздриш.
І тут ми плавно переходимо до заздрості. Те, шо заздрити не можна, знає кожен. Та от чи справді він ніколи не заздрить? Ще краще усі знають, що у дружбі заздрощам не місце. А як щодо товаришів - вони ж не друзі. Але все-таки заздрити не можна нікому - навіть незнайомим людям, не кажучи вже про товаришів та найкращих друзів.