Question

ОЧЕНЬ Складіть план, та зробить стислий переказ, за текстом

півосені, зиму й піввесни на радіо «вежа», що в івано-франківську, існувала програма «щоденник». щоденником її можна було назвати лише тому, що програма виходила щодня, крім суботи й неділі. придумувати трихвилинну оповідь доводилося постійно.

коли укладалася книжка, я мав можливість цілковито переінакшити її, дописавши щось таке, про що не говорив, але хотів би сказати. про те, але про це буде вже інша книжка. ця залишиться відкритою — випадковою, недовершеною, готовою прийняти щось інше. адже зроблена вона лише для того, щоб на кожну прочитану історію кожному хотілося б відповісти якоюсь своєю, нічим не гі ось один із весняних записів.

міські мешканці звикли оцінювати погоду й різні природні явища лише з огляду на їхні зручності та вигоди. селяни, землероби, садівники, лісівники й пасічники думають не про себе, а про звірів, комах, дерева, бруньки, пагони, цибульки, зерна, квіти, листя, плоди, ягоди й коріння, якими вони опікуються. зрештою, опікуються тільки для того, щоб з’їсти самим або віддати тим, хто живе в містах, і погоду оцінюють лише з огляду на власні вигоди. у цьому звуженні світогляду — причина найбільших нещасть людства. але так є споконвіків, і виявляється, що ті поодинокі люди, які чують спів трави, просто не можуть і вже ніколи не зможуть переконати зважати на нього тих, хто цього співу не чує.

позавчорашній сніг сприймався по-різному: як неприємність, вибрик, жарт, радість, ускладнення, перешкода, безсенсовість, абсурд, фрагмент, який нічого, урешті, не значить і, крім кількох відкладених рейсів, нічого не змінює. усе одно вже весна, і цей короткочасний сніговий бунт угамується через кілька днів. сніг випав позавчора, а через кілька днів, тобто сьогодні, по ньому залишилися тільки сліди. здається, він справді нічого не змінив.

однак таке твердження правильне лише в системі координат людської — антропоцентричної — логіки. насправді два дні снігу врятували ціле плем’я, ціле військо божих істот. цей маленький мужній і прекрасний народ уже знемагав від людської навали. щодня його найкращих чоловіків, найвродливіших жінок із ненародженими дітьми, його найбільших мудреців убивали людські руки, а тіла вивозили до міста й там на площах виставляли на повільне тління. люди руйнували їхні оселі, випорпували із землі їхні скарби, міняючи на гроші для дешевих розваг.

день снігопаду й кілька днів укритої снігом землі дали можливість цьому народові перепочити. за короткий час, відпущений до нового наступу людей, лісові племена крокусів, підсніжників і пролісків устигли вже багато. одні з них скинули в ґрунт запліднене насіння, інші відмерли, урятувавши цим самим підземну багаторічну цибульку від знищення, а переважна більшість просто перестала бути привабливою й через це позбулася незахищеності.

тож дводенний сніг наприкінці березня не був марним. можливо, завдяки йому на другу весну маленьке плем’я зможе скликати нове велике військо​