ще з молодого віку письменницю турбую проблема жінки у світі та в літературі. у своїх творах кобилянська звертає увагу на нову для тогочасної української літератури проблематику. поряд із давно усталеним і звичним світом чоловіків несміливо, бо вперше, проступає жінка з повноцінним особистісним світовідчуттям, з багатим внутрішнім світом, наділена відкритим розумом, щирим серцем, волею та правом на щастя. повість "людина" була кроком письменниці у пізнанні й осмисленні життя, зокрема психології жінки. героїня "людини" олена уособлюючи тип нової жінки, опиняється поза суспільством, стає його аутсайдером, оскільки погляди й думки, які вона сповідує, залишаються не лише незбагненими, неприйнятими, а й просто ворожими для суспільства, зміст життя якого в різних формах його функціонування визначають чоловіки. повстаючи проти нав'язаних суспільством стереотипів, героїня кидає виклик суспільній моралі, заснованій на облуді й брехні. сповідуючи ідеї взаємного кохання й поваги одне до одного як основу та запоруку щасливої родини, ві модель подружжя без любові як брудні стосунки, що ображають людську гідність, вона оголює затаєні хвороби сучасності, викриває фальш і лицемірство як основоположні закони функціонування того суспільства. воно ж звичний уже для нього спосіб життя не помічає та не вважає його за крамолу; не бажаючи жодних змін, воно натомість прирікає олену на самотність і відчуження, відгороджуючись німою стіною непорозуміння. це не просто історія жіночого серця, а твір, в якому йдеться про становище жінки в буржуазному суспільстві, про причини, що морально калічать її, топчуть найблагородніші поривання. образ олени - героїчний, але і не позбавлений трагічних рис. цей героїзм виявляється в прагненні протистояти згубному впливові обивательщини, сірої буденщини, в намаганні зберегти свою людську гідність, віру у високе покликання жінки-людини. трагізм олени в тому, що під вагою суспільних і родинних обставин вона не може до кінця вистояти і в нерівній боротьбі духовно надломлюється. щоб порятувати батьків від повного розорення, а для себе знайти хоч якусь опору в житті, вона змушена вийти заміж за духовно вбогу і чужу їй людину.о. кобилянська трактувала створений нею образ як "новітній тип" жінки мислячої, що виразно відрізняється, на думку авторки, від жіночих образів, змальованих у рожево-сентиментальних барвах ліберально-буржуазними письменниками. "наталка ж думає вже над собою і другими,- підкреслює письменниця,- видить, що праця надає чоловікові смисл в житті".ці акценти глибше проникнути в ідейний задум повісті, яка стала помітним твором письменниці. перед читачем розгортаються - крізь призму світобачення головної героїні твору - сцени життя і побуту різних прошарків тогочасної буковинської інтелігенції, постають її представники - і ті, хто замислюється над проблемами соціального буття, і такі, що за своєю внутрішньою суттю є , виразниками заскорузлості й регресу в суспільному житті. найбільш виразно, психологічно обгрунтовано о. кобилянська вималювала образ наталки верковичівни, котра, як і олена ляуфлер, зазнає болючих розчарувань, страждає від несприятливих обставин, але не занепадає духом, вірить у високе призначення людини, прагне до якнайширшого вияву своїх багатих духовних сил, висловлює сміливі - як на той час - думки про призначення та обов'язок людини, зокрема жінки. вона відчуває, що "не підкладе ніколи голови під колеса буденної потуги, котра своєю милостинею зневажає женщину і понижає".
Р.в.-ста сімох, сто сьомих, дві тисячі триста сімдесят чьотирьох, дві тисячі триста сімдесят четвертого
Д.в.-ста сімом, сто сьомим, дві тисячі триста сімдесят чотирьом, дві тисячі триста сімдесят четвертим
Зн.в.-сто сім, сто сьомого, дві тисячі триста сімдесят чотири, дві тисячі триста сімдесят четвертого.
Ор.в.- сто сімома, сто сьомим, дві тисячі триста сімдесят чорьма, дві тисячі триста сімдесят четвертим
М.в.- на ста сімох, на сто сьомих, на дві тисячі триста сімдесят чотирьох, на дві тисячі триста сімдесят четвертому