Пролітали якось через широке подвір’я два горобчики.
Сіли на гілочку дерева відпочити. Та засперечалися чий хвостик гарніший. Кожен себе тільки вихваляє, крила та хвостик розправляють. Їхню розмову почула сусідська кішка Мурка. Так голосно та захоплено горобці про себе говорили, що зовсім втратили пильність. Кішка вже облизуватися почала, уявила собі смачний обід. Нерозумні пташки ледве втекти.
Так хвальки позбулися своїх гарних хвостиків. Тепер вони ніколи не хваляться та не сперечаються.
Вибравши двох або одного вовка, дивлячись по числу дітей, вибирають ватажка, того, який заводить, тобто починає гру. Всі інші представляють гусей.
Ватажок стає на одному кінці, гуси - на іншому, а вовки в стороні ховаються.
Ватажок походжає, поглядає і, як помітить вовків, біжить на своє місце, ляскає руками, кричачи:
Ватажок. Гуси-лебеді, додому!
Гуси. Пощо?
Ватажок. Біжіть, летите додому, Коштують вовки за горою!
Гуси. А чого вовкам треба?
Ватажок. Сірих гусей щипати Та кісточки глодать.
Гуси біжать, регочучи: «Га-га-га-га!»
Вовки вискакують з-за гори і кидаються на гусей; яких спіймають, тих відводять за гору, і гра починається знову.
Усього краще в гусей-лебедів грати на волі, в саду.