С) Привіт, Андрій
А) Привіт, Сергію, як ти себе почуваєш та як твої справи
С) Ох, друже насправді все дуже погано
А) Чому що сталось, за що ти так хвилюєшся
С) Да вчора ходив влаштовуватися на нову роботу.
А) Ну так чому ти такий збентежений
С) Тому що мене не взяли
А) Чому, ти завершив своє навчання та маєш вищу освіту, в чому ж справа.
С) все дуже просто коли я записував заяву на імя директора, я написав замісь цього деректору, і коли він почав читати він одразу порвав заяву та прогнав мене геть.
А) ну так потрібно проглядати всі важливі слова в орфографічному словнику, та й ще при такій важливій події
С) так звісно ти маєш рацію, так як одна буква зруйнувала всю мою карєру, і все це навчання зійшло на нівець
А) не засмучуйся всі отриманні тобою знання залишились при тобі, так що тобі не буду важко знайти нову роботу, але памятай що слова потрібно писати правильно, а якщо ти не знаєш як це зробити нічого страшного ти завжди можеш звенутися до орфографічного словника.
3. Укажіть дієприкметник: в) посивілий
4. Дієприкметниковий зворот у реченні є : б) означенням
5. Дієприкметником у реченні Село, зачароване зоряним небом, заснуло у лагідній млі є слово: в) зачароване
6. Дієприкметниковий зворот після означуваного слова: а) виділяється комами
7. Утворіть дієприкметники від поданих слів: в’янути-зів`ялий, зчесати-зчесаний, виростити-вирощений, опублікувати- опублікований, пахнути-напахнений, намалювати-намальований.
8. Спишіть речення, розставте розділові знаки, підкресліть дієприкметникові звороти.
Роздягнуті дерева, також мерзлякувато зіщулились. З-під гори, порослої виноградною лозою, дзюрчав струмок. Обмілілі худорляві кущі, гойдалися під темним вітром. Гірко діставалася копійка, зароблена непосильною працею. Степ, оповитий тишею, дихав пахощами росяних трав.
- Що ти робиш?
- Та от звелiли возити камiння - вожу! - байдуже вiдповiв вiн.
- А що ти робиш? - запитали другого Будiвельника, що, як i перший, натомлено тягнув важке камiння.
- Я будую Собор Святого Петра, - з гiднiстю вiдповiв той.
Це - дуже повчальна легенда, бо доводить нам непохитну iстину: без вiри у своє високе призначення ми не зможемо пiднятися над сiрою буденнiстю, наповнювати свої серця чистими iдеалами та самовiддано "будувати собори". Без цiєї вiри людина все життя просидить непомiтно у затишку i буде задовольнятися малим, не розумiючи неспокою iнших.
Та на цьому неспокої, високому духовному горiннi здiймались неперевершенi собори минулого: творiння Гомера i Шекспiра, Шевченка i Пушкiна, Чайковського i Рерiха. Всi науковi вiдкриття, одважнi географiчнi експедицiї йшли вiд одержимостi духом i великої вiри у Бога, людину i своє призначення. "Хто моря переплив i спалив кораблi за собою, той не вмре, не здобувши нового добра", - сказала Леся Українка. Я думаю, що цi слова можуть стати влучним гаслом життя тiєї людини, яка присвятила себе справi духовного збагачення людства.
Переконаний, що справжня людина починається там, де вона обирає важчу й вищу дорогу. А що є важчим i вiдповiдальнiшим за служiння духовним iдеалам, за їх виборювання, щоб нести їх потому людям? Згадаймо: нiде так не калiчили душу людини, як в Українi.
Вороги вiками, роздираючи українську землю, примушували зрiкатися Бога своїх батькiв, зрiкатися рiдної iсторiї та мови, забувати традицiї, зрiкатися врештi-решт себе. Та українська нацiя вистояла, зберiгши свої духовнi собори; вже десять рокiв вона живе суверенним життям, проголосивши 24 серпня 1991 року свою незалежнiсть.
Сьогоднi ми живемо в неспокiйному свiтi. Криза духовностi людства нинi є найбiльшою тривогою свiту. Я не думаю, що треба доводити, наскiльки змiлiли душi в умовах сьогоднiшньої боротьби за "своє мiсце пiд сонцем". Це не секрет, що духовна хвороба пiдкошує сили нашого суспiльства, яке так довго виборювало право називатися вiльним i незалежним. Забувають старих, вiдрiкаються вiд малих, нехтують бiблiотеками, музеями, театрами. Чи не є це тiєю духовною кризою, з якої ми всi повиннi виводити нашу Україну? Повторюю: всi!
А для цього - починати треба iз себе, iз своєї життєвої позицiї та своїх iдеалiв. Тiльки маючи чисту душу i прагнення, ми зможемо принести якнайбiльше користi своїй землi, залишити по собi свiтлу дорогу, якою пiде наступне поколiння. Це важлива, але, я думаю, не така вже й важка справа. Просто кожний на своєму мiсцi повинен пам'ятати, що вiдродження в Українi починається i з нього теж. А може - саме з нього в першу чергу...