з давніх-давен наші бабусі та прабабусі вишивали українські рушники. Цей процес увінчувався особливим таїнством, бо наші предки ніколи не сідали вишивати, хворі або з поганим настроєм. Вони віддавали нитці всю свою любов, позитивні емоції, світлі думки, заряджаючи тканину на добре служіння людям. Часто вишиті рушники називали оберегом родини, їх вішали над іконами, це був невід'ємний атрибут на різноманітних святах та народних гуляннях, ним зустрічали родичів та гостей.
Найпоширенішими та найпопулярнішими рушниками є весільні. Їх вишивають за особливою технологією, оскільки кожен з них має своє значення і символіку:
Головний рушник. На нього стають наречені під час весільної церемонії.
Іконний. Ним обрамляють ікони, якими благословляють молодих
Союзний. Цим рушником зв’язують руки нареченим.
Гостинний. Ним батьки зустрічають своїх дітей після розпису.
український вишитий рушник – це святиня нашого народу, наш родовід і пам'ять, символ добра та любові. Тому слід обережно відноситися до вишивки з любов’ю та повагою.
Першим ученим у житті кожної людини є учитель. прекрасна, як на мою думку, професія, благородна мета якої, - працювати для майбутнього, сіяти зерна доброго, світлого, мудрого. учитель навчив нас писати й читати, розуміти й осмислювати. він провів нас у світ знань, допоміг обрати з тисяч свою дорогу в житті, навчив не лише премудрощів науки, а й найскладнішої - бути людиною. але разом з тим це одна із самих творчих професій. робота справжнього вчителя не закінчується дзвоником з уроку. те, що діти отримують в спілкуванні з ним, стає частиною їхньої особистості. сьогодні вчити і виховувати дітей, напевно, складніше, ніж колись. так, я добре пам’ятаю свою першу вчительку. у перший клас я пішла у 1984році. у ті часи вчителі були настільки універсальними та духовно багатими! перша вчителька, марія дмитрівна, відкрила мені очі на життя. вона була дуже доброю і стала моєю наставницею в житті. у сучасних умовах ми намагаємося закласти вчителям такі універсальні знання, щоби вони навчили школярів жити. адже це краще, ніж просто дати знання.
Ядуже люблю золоту осінь. у цей час можна збирати гарні букети з листя і засушувати їх між сторінками книжок. а взимку раптом знайдеш золотистий подарунок з вересня і згадаєш ці чудові дні. в такий час приємно погуляти по лісі з кошиком, збираючи гриби. золота пора — остання можливість викупатися в річці, сходити в похід або на пікнік. себе прогулянкою на човні. так просто пройтися без шапки, відчуваючи, як вітер куйовдить волосся. а потім наступають похмурі та дощовиті дні. серце наповнюється солодкою тугою й очікуванням снігу. а як приємно сидіти в светрі біля вікна з чашкою гарячого чаю, гарною книгою і дивитися у вікно, за яким нещадно б’ють великі краплі дощу! без сумнівів, осінь — моя улюблена пора року.
з давніх-давен наші бабусі та прабабусі вишивали українські рушники. Цей процес увінчувався особливим таїнством, бо наші предки ніколи не сідали вишивати, хворі або з поганим настроєм. Вони віддавали нитці всю свою любов, позитивні емоції, світлі думки, заряджаючи тканину на добре служіння людям. Часто вишиті рушники називали оберегом родини, їх вішали над іконами, це був невід'ємний атрибут на різноманітних святах та народних гуляннях, ним зустрічали родичів та гостей.
Найпоширенішими та найпопулярнішими рушниками є весільні. Їх вишивають за особливою технологією, оскільки кожен з них має своє значення і символіку:
Головний рушник. На нього стають наречені під час весільної церемонії.
Іконний. Ним обрамляють ікони, якими благословляють молодих
Союзний. Цим рушником зв’язують руки нареченим.
Гостинний. Ним батьки зустрічають своїх дітей після розпису.
український вишитий рушник – це святиня нашого народу, наш родовід і пам'ять, символ добра та любові. Тому слід обережно відноситися до вишивки з любов’ю та повагою.