Софіївка», яку називають «Уманським дивом», знаходиться в стародавньому українському місті Умань. Наприкінці XVIII ст. за наказом Ф. Потоцького на берегах річки Камінки було закладено чудовий парк. Так з’явилася «Софіївка» — одна з видатних пам’яток садово-паркового мистецтва«Софіївка» нагадує своєрідну галерею картин, створених спільно природою і людиною, настільки майстерних, що важко визначити, кому з цих двох творців належить першість. Цей напрочуд мальовничий куточок називають казковим — таке тут усе поетичне, вишукано-мистецьке. Є тут і Єлісейські поля, й англійський парк з колекцією рослин, завезених з багатьох країн світу. Кавказька гірка немов переносить нас у сонячну Грузію. Розкішні павільйони й альтанки, кам’яні гроти, каскади, підземний водяний тунель. Скрізь нас зачаровує срібляста симфонія води, зелена ошатність дерев і кущів.«Софіївка» чудова за будь-якої пори року. І тоді, коли вона у весняному цвітінні, запорошена рожево-білими пелюстками, і спекотного літнього дня, коли над галявами дібров виснуть аромати сухого різнотрав’я, а тінисті алеї кличуть у приємну прохолоду. І золотої осені, коли падає жовто-рожеве листя, а ранками іній засріблює пожухлі трави. Гарна вона і в зимове безгоміння, коли великий обмерзлий водоспад нагадує гігантський айсберг, а сірі крутолобі скелі одягають снігові шапки.Усі, хто бував у парку, захоплювалися його красою, оригінальністю й художньою довершеністю ландшафтних композицій, адже жодна з них не схожа на іншу.Дивлячись на цю неземну красу, важко уявити, що колись тут стримів лише лисий пагорб, поблизу якого протікала річка Камінка. її береги були всіяні великими, хаотично розкиданими гранітними каменями. Біля підніжжя пагорба росли дві дикі груші та декілька верб. А все навкруги було загромаджене кам’яними брилами, вкритими мохом.
На другу осінь учитель перейшов у друге село. Одного дня, розпустивши школярів, він вернувся у свою хату, сів одпочити. Наступав холодний та сумний осінній вечір. Надворі негода, дощ, а в хаті учителя тепло й привітно. Книжки рядками стоять на поличках, на столі ясно горить лампа. Стомлений вчитель довго ходив по хаті, часами зупинявся коло вікна, прислухався, як гуде й завиває вітер, як дощ порощить по вікнах; далі сів за книжку, чита. Трохи згодом чує — щось грюкнуло у прихожій, забалакало. Одхиляє двері, аж коло порога старець сивий стоїть, руку простягає. Коло грубки хлопчик-поводир треться, теплого місця шукає, обірваний такий та труситься так. Придивляється вчитель до хлопчика. Знайоме щось: чубок кучерями, щічки кругленькі...
Душа...Скільки в ній таємничого? У кожної людини- свій внутрішній неповторний світ, у який вона вміщує думки й переконання, надії і секрети."Ти знаєш, що ти людина?"- запитує Василь Симоненко у кожного із нас.Що ми вміщуємо у значенно цього слова?З одного боку це- біологічна істота, здатна мислити, і водночас-комплекс усіх якостей і почуттів, які повинна мати в собі ця істота, одним словом- душа.
У кожного з нас є своє бачення того. якою має бути справжня людина.Для одних вона- взірець порядності і доброти,ідеал других-та. що маєкупу грошей,треті скажуть, що особа, що вміє говорити і думати, пересуватися на двох-це вже людина.А я вважаю, що від тварини нас відрізняє людяність.І в нашому суспільстві існують певні закони моралі й честі.І щоб називатися Людиною, мати душу, як криницю чистої води, треба бути добрим, чесним ,справедливим. милосердним, любити ближнього, приходити в потрібну хвилину на до Укрвїнська поетеса Ліна костенко назвала душу" єдиною на землі державою".Я впевнена, що лише з чистими. як джерельна водя, сумлінням, добротою, щирістю ми зможемо збудувати найміцнішу у світі державу- людську душу!